Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

М е ф і с т о ф е л ь

Ну, буде вже, метка Сивілло![52]

Бери своє пиття і сміло

По самі вінця наливай!

Це другові ніяк не зробить шкоди —

Вже він пройшов усякі переходи

Й не раз хиляв аж через край.

Відьма з великими церемоніями наливає пиття в чару; коли Фауст її пригубив, з неї вихоплюється легке полум'я.

М е ф і с т о ф е л ь

Ну, вимчи духом аж до дна!

Це буде серцеві одрада.

І з чортом ти запанібрата,

А чара ця тобі страшна?

Відьма розмикає круг. Фауст виходить.

В і д ь м а

Ну, доброго здоров'я пивши!

М е ф і с т о ф е л ь

(до Фауста)

Тепер ходім! Тобі потрібен рух!

(до відьми).

Коли від мене ждеш яких послуг,

То нагадай, на шабаш прилетівши.

В і д ь м а

Ось пісня вам! Коли її співать,

То буде лік вас краще пробирать.

М е ф і с т о ф е л ь

Тепер іди мерщій за мною,

Спітнієш добре, й міць напою

Пройме істоту всю, не знаючи заслон.

А там навчу тебе я благородній ліні —

І скоро вчуєш ти в солодкому томлінні,

Як грає у тобі скакунчик Купідон[53].

Ф а у с т

Дай в дзеркало іще раз подивиться

На тую жінку казковý!

М е ф і с т о ф е л ь

Ні, ні! Чекай, усім жінкам цариця

До тебе прийде наяву.

(Стиха).

Тепер, з тим хмелем у голівці,

Гелену вбачиш в кожній дівці.

НА ВУЛИЦІ[54]

Ф а у с т.   М а р ґ а р и т а  проходить мимо.

Ф а у с т

Гарна панно! Не відмовте в честі[55],

Дозвольте вас додому провéсти.

М а р ґ а р и т а

Не панна я, й не гарна я,

Додому втраплю і сама.

(Випручалась і пішла).

Ф а у с т

Їй-богу, чарівне дитя!

Таких не бачив за все життя.

Цнотлива, скромна — ангел кругом,

І трохи з перцем заразом.

Корали уст, рум'янець щік —

Я не забуду їх повік!

Очиці опустила вниз —

Аж серце пройняла навкрізь.

А як відрізала мені…

Я в неї просто в полонí.

Увіходить   М е ф і с т о ф е л ь.

Ф а у с т

Ти мусиш дівку ту підмовить!

М е ф і с т о ф е л ь

Яку?

Ф а у с т

Та ту, що ось пройшла.

М е ф і с т о ф е л ь

Вона приходила на сповідь,

Тут у священика була;

У сповідальню я прокравсь —

Вона невинна, я дізнавсь.

Ходила на сповідь задармá;

Над нею в мене влади нема.

Ф а у с т

Уже за чотирнадцять їй.

М е ф і с т о ф е л ь

Говориш ти, мов Ганс Ласій[56],

Що на всі любі квітки жаднúй

І думає, що кожна честь

І ласка лиш для нього єсть;

Цей шлях бува часом трудний.

Ф а у с т

Пане магістре Похвальний,

Не треба моралі, то марна праця!

Ось тобі слово моє тверде:

Як те дівчатко молоде

Цю ніч мені в руки не впаде,

То опівночі ми мусим розстаться.

М е ф і с т о ф е л ь

Зміркуй, що можна, а що ні!

Два тижні треба буде мені,

Щоб тільки знайти якусь приключку.

Ф а у с т

Мав би я часу сім годин,

То і без чорта, сам-один,

Звів би таку гарненьку штучку.

М е ф і с т о ф е л ь

Говориш, як француз-пустак;

Тобі все шкода й невигóда.

Яка ж одразу насолода?

Тоді кохання буде всмак,

Коли ти здалеку зайдеш

І фіґлі-міґлі поведеш,

Доскочиш кралі шляхом інтриг,

Як знаєм ми з італійських книг.

Ф а у с т

Й без того маю апетит!

М е ф і с т о ф е л ь

Та годі, ти мені обрид!

Щоб спокусить оте дитя,

Не будьмо поквапні без пуття,

Тут штурмом нічого кидáтись,

Треба до хитрощів удатись.

Ф а у с т

Добудь од неї мені що-будь!

Дай у покої її побуть!

Дістань хустину з грудей її,

Підв'язку з ніжки милої!..

М е ф і с т о ф е л ь

Щоб бачив ти, що я тобі

Допомагаю у цій журбі, —

Нам нíчого довго зволікати,

Сьогодні зводжý до її кімнати.

Ф а у с т

До неї? Нею володіть?

М е ф і с т о ф е л ь

Ні, вона буде в сусідки сидіть,

Тим часом ти можеш помріть [у виданні Фоліо 2003 р. — «А ти тим часом можеш мріть»].

На самоті, в оселі тихій,

Про неї, про майбутні втіхи.

Ф а у с т

Зараз підем?

М е ф і с т о ф е л ь

Трохи пізніш.

Ф а у с т

Та не забудь їй дарунків, гляди ж!

(Пішов).

М е ф і с т о ф е л ь

І за дарунки вже? Ну, будеш успіх мати.

Є в мене сила тайників,

Давно закопаних скарбів —

Там треба буде дещо взяти.

ВЕЧІР[57]

Невеличка чистенька кімната.

М а р ґ а р и т а

(заплітаючи і підв'язуючи коси)

Щó б я дала,