Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

Нерухомість малюка, що не зводив з рульки маленьких своїх оченят, відвернула Кукутіса й оживила його думки, змусивши забути про смерть і вмирання. Мандрівник відрізав шматочок свинячої ніжки і, наштрикнувши на виделку, простягнув хлопчикові. Той узяв пальчиками шматочок м’яса і підніс до рота, але одразу їсти не став. Мабуть, йому сподобався теплий запах свинини. А Кукутісу сподобалося, як хлопчисько акуратно затиснув подушечками трьох пальчиків шматочок м’яса — саме так, як треба тримати олівець чи ручку.

— Молодець, — сказав малюкові Кукутіс. — Добре м’ясо тримаєш!

Малий сам придивився до своїх пальців. Потім поводив довгим шматочком м’яса над папером, уявляючи, що тримає в руках олівець, а потім не втримався і відправив свинину до рота.

Запропонував Кукутіс шматочок свинини і його мамі, але та, всупереч своєму погляду, що показував до м’ясної смакоти найкращі почуття, відмовилася від частування. Правда, після цього так глянула на свого сина, що допетрав Кукутіс: відмовляється вона від м’яса на користь хлопчика. І тоді відрізав мандрівник ще шматок свинини та простягнув на виделці малюкові.

— Ви не знаєте, де тут у вас переночувати можна? — спитав Кукутіс Аґнешку, закінчивши трапезу, розділену з малюком, ім’я якого він і досі не знав.

— Гадаю, що Марек із Ядвігою, — вона кивнула на власника генделика, — вас поселять на ніч. А якщо бажаєте, можете у нас переночувати. У нас просторіше. А вони з двома дітьми живуть. До того ж у дальньому під’їзді.

— Тоді я краще у вас, — кивнув вдячно Кукутіс.

Уранці, коли Кукутіс прокинувся на вузькій канапі в досить просторій кухні, за вікном ще панувала темрява. У квартирі було тихо, хоча перед тим, як розклепити повіки, крізь знесилений під ранок сон, чув мандрівник кроки, поскрипування дверей і брязкіт посуду. Цікавість до точного часу Кукутіс вважав забавою молодих і смертних. Тому навіть неточний час його не цікавив, тому кишеньковий годинник, циферблат якого захищала кругла накривка з вензелями і написом німецькою «Повертайся з перемогою!», так і залишився у кишені пальта, що висів у коридорі.

Сівши на тапчані, Кукутіс дістав з-під нього свою дерев’яну ногу з причіпними ремінцями. Прикріпив її надійно до культі, після чого натягнув холошу спочатку на дерев’яну ногу, а потім і здорову в ліву штанину просунув. Пововтузився звично, підтягуючи штани вгору, застебнув всі ґудзики на них і зав’язав мотузяний пояс. Тільки після цього озирнувся і помітив у темряві на кухонному столику, що під віконцем стояв, два банячки і білий прямокутник паперу, придавлений круглою скляною сільничкою.

«На роботу пішла, чи що?!» — подумав про господиню.

Ввімкнув світло, пересів на стілець, взяв у руки записку.

«Даруйте, що так вийшло, — писала господиня квартири акуратним шкільним почерком. — Я подумала, що вам усе одно добре б відпочити з дороги, тому залишаю вас у квартирі зі Сташеком до вечора. Мені давно треба було в місто з’їздити за покупками — одяг синові купити, та й мені також. Від нас до міста — дві години, і назад дві години. Раніше вечері не повернуся, але на вечерю привезу щось. Не сердьтеся! Відпочивайте. Сташеку і вам я на сніданок млинці в банячку залишила. На обід у холодильнику журек є і вінегрет. Аґнешка».

— Підступні в Польщі жінки! — прошепотів, усміхнувшись, мандрівник. — Не встигнеш у неї заночувати, а на ранок тебе вже відповідальним за дитину роблять! Гаразд!..

Вийшов із кухні, зазирнув за наступні двері — там, у кімнаті трохи більшого розміру, ніж кухня, на тапчані спав, сопучи уві сні застудженим носом, хлопчисько. Ліворуч — застелене залізне ліжко, праворуч під вікном — письмовий стіл.

«Сташек, отже», — подумав Кукутіс, акуратно замикаючи за собою двері перед тим, як повернутися до кухні.

За вікном уже світлішало, коли двері в кухню відчинилися і сонний хлопчик у піжамі звично пройшов до столу і сів на табуретку.

— Ну, привіт, — сказав йому польською Кукутіс. — Будемо снідати?

Сташек, не здивувавшись присутності гостя, кивнув.

Кукутіс поклав на тарілку хлопчика круглий млинець, полив його полуничним варенням. Сташек провів пальчиком по краю тарілки, немов перевіряючи її на круглість — на обличчі у нього з’явилася посмішка. Ранкова сонливість полишила хлопчика. Зіскочивши з табуретки, він проляскотів голими п’ятами по лінолеуму підлоги до кухонної тумбочки, витягнув зі шухляди два ножі та дві виделки і повернувся за стіл. Однак взявши в руки ніж і виделку, завмер нерішуче, не зводячи очей із червоної плями варення.

— Знаєш що, — звернувся до нього Кукутіс. — Я тобі відкрию одну таємницю, яка потім у житті не раз допоможе! Хочеш?

Сташек кивнув.

— Усе, що можна скрутити в рульку, треба обов’язково скручувати! І їжу, й одяг. Їжа так легше в рот проходить, а одяг так легше із собою возити. Ось дивись!

І він, розмазавши варення по всьому своєму млинцю, скрутив його в «сигару», взяв у руку і відкусив кінчик.

Сташек опустив виделку і ніж на стіл і почав зосереджено скручувати в рурку свій млинець.

— Молодець! — похвалив його мандрівник. — У тебе з першого разу вийшло!!!

Розділ 18. Париж

Якщо заткнути вуха музикою й увімкнути в смартфоні пісеньку про парасольку Ріанни, то жодних неприємних відчуттів легкий зимовий паризький дощик не дасть. Парасолька не потрібна. Адже її треба нести над собою. А у Барбі і так руки зайняті — однією рукою штовхати візочок із чужою дитиною не зручно. До того ж до поручня візочка прив’язаний повідець із сенбернаром. Кличка у собаки зовсім людська і, до того ж, аж надто французька — Франсуа. І господарі — французи. Сюзанн і Режис. Правда, Режиса Барбора бачила тільки раз. Коли його дружина Сюзанн завела Барбору в коридор їхнього помешкання на рю де ля Вілетт. Завела й одразу ж познайомила і з чоловіком, і з їхнім собакою. Сказала, що Франсуа — спокійний і нікуди її під час прогулянок тягти не буде. І боятися його не треба, хоч він і великий.

— А чому ви оголошення англійською написали? Я думала, що ви також іноземці! — здивувалася тоді Барбі, втямивши, що перед нею справжні французи, хоч і чудово розмовляють англійською.

Сюзанн всміхнулася, почувши запитання.

— Ми писали французькою, і до нас одна за одною на це оголошення припленталися три бабусі, котрі живуть по сусідству. Балакучі та самотні, й у кожної