Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

- Гаразд, відпусти вже, а то задушиш, - батько посадив мене поруч із собою на лаву, погладивши при цьому по голові. - То що, кажеш, змогла здолати самого імператора?

- Ну, не те щоб я його перемогла, скоріше мені вдалося трохи утримати його на місці, - не стала перебільшувати свій успіх, чим дуже розсмішила Великого Лорда.

- А я вже подумав, що мені доведеться відповідати за замах на життя голови дистрикту, але, слава богам, все обійшлося, - нервово реготнула, пирхнувши.

- Пфффф... Мої скромні вміння навряд чи виявляться дієвими проти істинного дракона. Хіба що нас буде десяток, та й то не факт, - поки ми обговорювали силу Його Величності, карета зупинилася, і я запитливо подивилася на свого батька.

- Приїхали, - загадково промовив Великий Лорд, першим вискочивши з екіпажу.

Опинившись на вулиці, тато подав мені долоню, допомагаючи вибратися назовні. А варто мені було озирнутися навкруги, як я вражено застигла, розглядаючи яскраву вивіску на величезній будівлі.

"Драконячі стійла", - говорила вона.

- А мені справді сюди можна? - перепитала чомусь пошепки, побачивши чоловіка, який наближався до нас.

- Скоріше навіть треба. Зрозуміло ж, ніхто не дозволить вам осідлати ящера або використати на нього магію. А от подивитися чи навіть доторкнутися – це важливий щабель перед початком приручення, - незнайомець привітав мого батька рукостисканням, не зводячи з мене своїх очей. – Це наша брава наїзниця? - Невпевнено кивнула у відповідь, не знаючи, куди подіти свої спітнілі вмить долоні.

- Здрастуйте, - мої переживання відразу ж були помічені, але чоловік тактовно не став висміювати, зробивши запрошуючий жест у бік невеликих дверей.

- Удачі, маленька, - почувши настанови від тата, я приголомшено обернулася. Як? Хіба він мене не підтримає? - Дракони не люблять сторонніх, і буде краще, якщо ти підеш сама, - вся моя сміливість моментально випарувалася.

– Вам краще зібратися. Мої підопічні миттєво учують страх, і тоді вам буде складніше порозумітися з лускатими. - Я заплющила очі, виконуючи дихальні вправи.

Вдих-видих. Мене наповнює впевненість, і я ніби опиняюся на одному із занять свого куратора.

– «Слабкості не місце серед наїзників. Ви – уособлення сили та гармонії», - звучить менторський голос у мене в голові, і я ствердно киваю йому, повільно розплющуючи свої очі.

- Я готова, - вимовляю тихо, впевнено слідуючи за своїм проводжатим.