Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

— Тіло краще спалити, — сказала тихо, але впевнено. — Леопарда теж, але спершу треба зняти шкуру. Майже всі, крім нас з дітьми, не мають теплого одягу. Нам доведеться винаходити велосипед — навчитися виробляти шкури, шити з них одяг.

Чоловіки мовчки погодились. Хоча тінь невдоволення по обличчях промайнула. Зрозуміло, що реакція була не на мої слова, а на ситуацію загалом.

— Чому леопарда? — запитав старший Соболєв.

Я знизала плечима, відповідаючи:

— Бо плямистий. Але, мабуть, це печерний лев. Вони були на цих територіях наприкінці льодовикового періоду. Ці звірі полювали зграями. Тож не варто притягувати до нас нових хижаків. На майбутнє — у таборі краще взагалі нічого не обробляти. Кров, кишки – все залишаємо якомога далі від табору.

Микита одразу покликав собі помічників. Разом чоловіки почали рубати дерева для похоронного багаття. А я у супроводі Соболєва-старшого вирушила за дітьми на пляж. Чуття мені підказувало, що моїм охоронцем Соболєв-старший став не з альтруїстичних спонукань, а щоб зі мною ніхто інший не став домовлятися про потрібні речі.

___

Чекаю на коментарі!