Книги Українською Мовою » 💛 Наукова фантастика » Екстремофіл, Алан Кервін 📚 - Українською

Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

176
0
01.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Екстремофіл" автора Алан Кервін. Жанр книги: 💛 Наукова фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 136
Перейти на сторінку:
▿ 9 ▵

— Сподіваюся, ти добре стріляєш і вб’єш мене з першого пострілу.

— Боїшся болю?

Тео перевів погляд з її обличчя на чорноту направленого на нього дула. Останні дні якось вже занадто часто він опиняється під прицілом.

Уявлення не мав, що це за зброя і якими саме набоями вона стріляє, але дізнатися її характеристики волів би з розповіді, наприклад, Аяна, а не на власній шкурі. Чи боїться він болю? Та, мабуть, ні: терплячий, але хотів би його уникнути, бо тільки ж почав відновлюватися. Знеболювального в нього нема, і він навіть не знає, чи є воно в Марії.

— Я його не люблю, — зрештою вимовив Тео, знову поглянувши в очі дівчині.

Вона гмикнула, розглядаючи його.

— Я не питаю, що ти любиш, я питаю, чи боїшся.

— Фізичного — не боюся.

— Справді? — вона посміхнулася й схилила голову набік.

— Марто, не треба! — з-за її спини вибігла Ханна і стала перед Тео, розвівши рученята в сторони.

— Ханно! — дівчина обурено звела брови й опустила масивний сріблястий пістолет. — Я ж просила тебе не втручатися п’ять хвилин, доки я не закінчу!

— Тео — хороший, його не можна ні лякати, ні вбивати! — безапеляційно заявила Ханна, притупнувши ніжкою.

— Це ж «ловець», ним не можна вбити, тільки знерухомити, я просто його перевіряю. Дядько Боб сказав, що він, — вона кивнула на Тео, — дуже мутний тип, а ти завадила моїй перевірці.

— Дядько Боб сам мутний! — буркнула Ханна, не змінивши пози, а Тео, почувши, кому завдячує таким «добрим ранком», осміхнувся, похитав головою і сів на лежаку, спустивши ноги долу.

— Тобі весело? — Марта суворо поглянула на нього.

— Ні, але те, що Боб навіть на відстані знаходить способи мене шпиняти — це прикольно, ти так не вважаєш?

— Не вважаю, — вона вклала «ловця» в кобуру на спині і, склавши руки на грудях, суворо промовила: — Мені про тебе дещо розповіли, але я б хотіла почути всю історію від тебе особисто.

— Зараз?

— Зараз. Ханно, піди поглянь, чи готовий сніданок.

— А ти не образиш Тео? — запитала дівчинка, також склавши руки на грудях.

— Ні.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

— Присягнися життям тітки Лідії.

— Ханно! — обурилася Марта.

— Присягайся!

— Добре, присягаюся життям своєї матері.

— Дивись мені, — суворо промовила Ханна і обернулася до Тео. — Марта — моя кузина, вона взагалі-то хороша, але робота в поліції остаточно зіпсувала її характер, тому постався з розумінням до її професійної деформації.

— Дякую, що попередила, я намагатимусь, — Тео кивнув, стримуючись, аби не усміхнутися від серйозного виразу її обличчя і від того, як Марта закотила очі.

Ханна явно повторювала чиїсь слова, навіть скривила рота і покивала, копіюючи першоджерело, можливо, свою тітку. Отже, кузина. Цікаво.

— Я швидко погляну і повернуся, — промовила дівчинка, порівнявшись із Мартою.

— Добре, іди вже.

Коли Ханнині кроки стихли, Тео, намагаючись тримати руки на виду, склав їх в замок і поклав на коліна, а потім запитав:

— Що саме тебе цікавить?

— Хочу зрозуміти, наскільки безпечно тебе тут лишати, тому... я б хотіла знати про твоє минуле: з якої ти родини, ким були твої батьки, чим захоплювався і яким вітром тебе занесло до проєкту.

— Я зі звичайної родини, без корисних зв’язків. Мама працювала в лікарні медсестрою, батько — на будівництві. Захоплювався я баскетболом, але це ніяк не стосується того, як я потрапив до проєкту.

— А що має?

Тео зітхнув. Зізнаватися Аяну і Лялечці було набагато легше, а як сприйме інформацію про його судимість ця дівчина в уніформі?

— Ми з другом опинилися не в тому місці і не в той час. В результаті він загинув, а на мене повісили розбійний напад і чотири трупи. Дали довічне. Апеляцію відхилили, а згодом до в’язниці приїхав професор Кузан, запропонував участь у проєкті.

Марта звела брови.

— Тобі пообіцяли амністію?

— Ні. Після завершення я мав повернутися до в’язниці.

— І ти вирішив піти трохи порозважатися в проєкті?

— Розвагами це важко назвати, але там від мене була хоч якась користь. Ну, принаймні, я так собі казав.

— Аян і Боб знають про твою судимість?

— Тільки Аян і Лялечка.

— Тобто, Аян, знаючи, що ти засуджений за вбивства, залишив тебе тут?!

— Він повірив, що я невинуватий.

— Повірив?! — вигукнула Марта, і її голос зірвався на писк.

— І попросив потримати цю інформацію в секреті.

— В секреті?! — нервуючи, Марта почала ходити колами по тому невеличкому простору, що був між лежаком і грядками.

Тео насупився. Аян просив зберегти все в секреті і не уточнював, кому саме можна казати правду. Можливо, Марті не варто було все розповідати, але ж вона з поліції. Якщо старі архіви збереглися, то знайти інформацію про нього буде нескладно, а якщо їх нема... то це прикре самогубство з його боку. Потрібно якось згладжувати ситуацію.

— Вони казали, де і як мене знайшли?

— Казали, — відповіла Марта, зупинившись і насуплено змірявши його поглядом.

— Що робитимеш?

— Не знаю, але Аян... — вона похитала головою і знову почала кружляти. — Старий лис! Як так можна?!

Вона зупинилася. Нависла пауза, під час якої Мартин важкий погляд припечатав його до лежака. Вона дивилася з докором, розглядаючи його, і Тео не знав, що робити чи казати. Що б зробив він, опинившись на її місці? Спробував про це подумати, але... він же не знає, яке її місце. Не знає, яка ситуація в світі і як при такому стані речей нормально реагувати на появу якогось нечіпованого дистрофіка.

— Ти сказала, що доросла особа без чіпа не має права ставити тобі питання. Ти мене просканувала?

— Так, — глухо відповіла Марта.

— А який радіус дії твого пристрою?

— Сканер працює тільки зблизька.

— А на відстані?

— Для чого питаєш?

— Мені цікаво, чи можна бачити, де хто знаходиться поруч у реальному часі чи треба чекати оновлення даних із супутника.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 22 23 24 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Екстремофіл, Алан Кервін», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Екстремофіл, Алан Кервін» жанру - 💛 Наукова фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Екстремофіл, Алан Кервін"