Читати книгу - "Дикі в Академії, Анна Лященко"

Діган

Все настільки ускладнилося зі здобуттям Істинної, що я починаю заздрити Ксі.

Тепер я не можу оселитися з Ерданом у печері, а отже, приховувати візит короля не вдасться. Зате немає потреби брехати моїм вихованцям. Я зробив свій вибір, вибач мені, старий друже.

- Ізире, ти питав, чи відвідав нас король Грег? Так, то був він. Король мною незадоволений, але дозволив залишитися з вами до кінця навчання. – Не думаю, що їм треба знати всі подробиці нашої з королем розмови. Прийде час – дізнаються.

Грейсі стиснула мою руку, ніби підтверджуючи, що не поширюватиметься про погрози короля. Дивно, але ми вже розуміємо одне одного з півслова, і це навіть не уклавши шлюбного союзу і не закріпивши його! Що буде після?

- Приготуйте конспекти для принца, я сьогодні полечу до нього. І познайомтеся з моєю нареченою, моєю Істинною Парою - Грейсі.

Вихованці навперебій кинулися мене вітати. Довелося посміхатися та приховувати свій страх за її майбутнє. Увечері вирушу в гори. Мені чекає не дуже проста розмова з принцом, і я розумію, що Ердана напускними веселощами не обдуриш. Він проникливий, як і його батько.

- Ізире, наглядиш за моєю нареченою? Я планую провести з Ерданом три дні, якщо виникнуть проблеми – прийшли Фрая.

- Не турбуйся, Дігане! Грейсі переїде до нас? - Про це я не встиг подумати, тому запитливо глянув на дівчину.

- Так звичайно! Чи допоможете перенести речі? Я живу у будиночку викладачів. — Одразу озвалася вона, а я подумав, що насправді мало що про знаю про свою майбутню дружину. Я намагався викреслити її зі свого життя, тому не став наводити довідки про неї та її сім'ю.

- Я допоможу! - Посміхнувся, як завжди, веселун Крістіан. Його м'ясом не годуй, дай тільки з дівчатами побалакати. Трохи рикнув, щоб остудити його запал, але, схоже, що тільки розбурхав. Зовсім страх загубив! Повернуся від Ердану – намилю йому луску.

За годину цілую Грейсі, беру приготовлений для Ердана баул і відлітаю в гори. Моя перша розлука з Істинною…

Ердан

Сьогодні прилетів Діган, і Ятан повернувся до Академії. Здається, він навіть зрадів. Я намагався його розпитати щодо нареченої, але цей мовчун тільки шипить у відповідь. Може, хоч Діган щось знає?

Та з Діганом нам є що обговорити і окрім Ятана.

Як завжди, наставник приніс мені сиру печінку. Ну, люблю я її! І він це знає і намагається мене побалувати смачненьким за будь-якої нагоди.

Після вечері сидимо мовчки. Напевно, треба спитати про візит батька.

- Діган…

- Ердан…

Починаємо говорити водночас.

- Так, мій принц?

– Батько відвідував Академію?

- Так. Звідки ти знаєш?

– Випадково бачив його з двома супроводжуючими, коли літав на полювання. Він мене не помітив, я не показувався.

– У поточній ситуації це розумно.

- Навіщо він прилітав?

- До нього дійшли чутки... Про зникнення Ксі. Довелося розповісти йому правду. Вибач мені, Ердан.

- Ти не мав іншого виходу. Я розумію. Він розсердився?

- М'яко кажучи.

- Ти живий, а це означає…?

– До кінця навчання я залишаюся з вами.

Наставник не дивиться мені у вічі, наполегливо розглядаючи залишки вечері.

– Ти не все мені розповів. – Я не питаю. Я стверджую.

- Ердан, твій батько заборонив мені інформувати тебе про свій візит та про його рішення. Я порушив наказ короля.

- Припустимо, про його візит я дізнався сам. А тепер, будь ласка, повідом мені, що батько збирається зробити, коли ми повернемося?

- Тобі та Ксі нічого не загрожує. - Наставник каже спокійно, дивлячись на мене. Прочитати його думки я не можу. Але я відчуваю, що він щось не домовляється.

- А тобі?? - Ми дивимося один одному в очі, не блимаючи.

Діган не відводить погляду, але й не говорить нічого. Не витримую першим і ставлю пряме запитання:

- Він тобі погрожував?

- Мене стратять, як тільки ми повернемось додому. – Голос Дігана звучить спокійно, але мене накриває хвиля емоцій, і я частково трансформуюсь.

- Мій хлопчику, візьми себе в руки!! – Наставник не любить, коли я, піддаючись емоціям, зависаю у проміжній формі. Часткова трансформація, на його думку, є ознакою незрілості.

Повертаюся в людську подобу, але продовжую гарчати.

- Діган! Батько не може так з тобою вчинити! Я не вірю…

– Я передав тобі його слова.

- Вибач, я не вірю не тобі, а йому! Він так не вчинить із тобою! Я знаю!!

Діган усміхається, але якось невесело.

- Я не дозволю йому тебе стратити. - Я вже не гарчу, але не можу стриматись і не зашипіти.

- Ердан! Ні ти, ні я не ослухаємося нашого короля!! І це не обговорюється!

Діган каже це таким тоном, яким завжди вичитував мене за пустощі. Я опускаю голову, мені соромно, як хлопчику. Але зараз я не розбив вазу і не обдер дерево з недозрілими яблуками. На коні – життя мого наставника! І я боротимусь, якщо доведеться – то й з батьком. Він сам мене вчив, що віддані піддані – основа королівської влади. Дігана я йому не віддам.