Читати книгу - "Його святість Кафі, Містер Фас"

- Нічого, хотіла підтримати розмову. – деякий час дивилась мені в обличчя, - Все піду спати, прошу вас теж іти. Зранку овочами станете. – бубонівши обернулась.

-  Ти ніби мене боїшся. Наче можу зробити щось жахливе! – Бачить мій погляд коли  щось питаю, хоча я з нею рідко розмовляю, і розмовами це не назвеш, зразу ховається або переводить тему.

- Я сплю.

- Кафі я схожий на покидька?

- Ні.

- Ось бачиш навіть твій святий не бачить це в мені. – Дівчина промовчала. – Гаразд піду спати, хоча не знаю як тут вже заснути. Ти друже теж не засиджуйся, тебе нести не буду.

- Добре. – по доброму відказав.

        - Ніби прокажений, - подумки.  Плед за гарячий.

                 Наступні два дні на нашому шляху не зустрілись поселення, зрідка люди з возами. Все що ми бачили це дерева, траву, суницю. Продукти скінчились.

Ми залишились перепочити під деревами. Побачив салат і дику капусту. Бідна вечеря вийде.

        Наступний головний пункт призначення це місто Колен. Кажуть з нього багато нових винаходів походять.

Тим часом Урсула

        - О вітаю пане Піт, вибачте що так довго чекали.  – Урсула забігла в кабінет де колись сидів Денсей.

- Та нічого, розумію.

- Перейду зразу до справ, купа всього треба зробити. Так ось, хочу щоб ви зайнялись найважливішими документами з будівниками, а то я в цьому геть не розуміюсь. – поставила сумочку на стіл. Одягнена у помаранчеву сукню.

- Почекай дитино, а в іншому? - округлив очі

- В іншому мене пан Денсей встиг навчити.

- Не думав що ти настільки відповідальна. У такому юному віці.

- У мене п’ять братів і сестер. – нахилила голову, - є досвід.  Так що, допоможете?

- Звісно, але стривай… - вирішив зменшити швидкість дівчини, - Ти не найняла заміну собі?

- В якому сенсі? – Здивувалась руда кирівниця.

- На рецепцію. – пояснив Піт.

- А… та ні, поки справляюсь. – Відмахнулась вирішивши ставати вставати.

- Чому? Ти так довго не зможеш, тобі треба заміна щоб на рецепції постійно хтось був.

- Богдана ставлю коли треба відлучитись. – дівчина геть не розуміла ходу думок Піта.

- У нього є своя робота. – Намагався донести думку.

- Ну тоді йому зарплату підніму. Так все цілую, дякою за допомогу. Мені треба бігти в ресторан, за обідом.

- Подумай про це! – Вигукнув у слід. Урсула кулею вилетіла із кабінету.

- Ох молода, дурна… - похитав головою.

        В такій біганині Урсула провела тиждень. Настав  день коли вона зрозуміла слова Піта.

- Так Молі, Полі і Анно. Йдемо. Це наш останній похід в цю дупу світу, дякою небесам. – підняла руки до неба.

- Я Полі, а це Молі. – перезирнулась із напарницями.

- Урсуло схоже тобі треба все таки заміну на рецепції.

- ОЙ господи. –  схопилась рукою за голову. Скривилась. – Так ходімо Полі Молі та Анно. Гаразд визнаю! – розмахалась руками, - треба так треба, знайду. Зараз бігом, ще не вистачало його претензії чути що ми його комору під назвою ресторан забили.

        У вечері після ще дня на ногах, то дути сходи то сюди, то хтось скаржиться на сухі квіти. Дівчина розтяглась на ліжку, розкинула руки. Пробубоніла:

- Ні, навіть якщо це декілька місяців то я з глузду з’їду! Треба шукати заміну. Плакали мої грошики… - Опустила губи до низу.

        Думала, думала Урсула де знайти ту заміну, коли  одною ногою була в царстві снів у голову скочила ідея.

        Урсула миттю піднялась чим настрашила  і того перелякану сестру від грози, вилетіла до сусідньої кімнати. В нійспав Олег, у кімнаті він був сам відміно від інших.

- Олег! – увірвалась до кімнати хлопця. Той підскочив від несподіванки  схопився на край ковдри рукою.

- Господи, що сталось??? Пожежа? Хтось ломиться?? – Почав сипати припущення.

- Ні! – Відмахнулась, слідом за сестрою влетіла Дуся. – Будеш метрол… тедор… Короче! Будеш в готелі замість мене в холі?

        Переляканий брат із сестрою полегшено зітхнули, Дуся сперлась на одвірок.

- Налякала. Хто із Томом, Сонею і Лілі буде сидіти? – поправила піжаму.

- Соні дванадцять, не пропаде.  – Урсула сіла на ліжко коло брата. – Взагалі навіщо з ними сидіти? Якщо можна взяти із собою.

- Дітей, у готель? – підняла брови Дуся.

- Так? Ми ж хочем щось відкрити, ось нехай навчаються комунікувати з людьми. Тим більше коло готелю завжди ходять якісь хлопці, ось і будуть мати із ким час вбивати.

- А ти впевнена що я підходжу? Чому не хтось інший? – прищурив брови Олег.

- Ну дивись, Дуся зі мною погодиться ти дипломат, красивий: це наші малі спокусниці підтвердять. Що саме головне не конфліктний!

- І не стресо стійкий. – Розбив вогняну розмову Урсули.

- Ну в таких ситуаціях просто кличеш мене. Ну по друге… зарплата моя буде в сім’ї.

- Ну... – Завагалась Дуся.

- Бачу змовників. Гаразд. – почухав щось під ковдрою. – Не буду чути тих мужлаїв що постійно кажуть що я баба. – скривився.

- Та не слухай ти їх, Самі краще горили.

- Знаю. –  зависла довга гробова пауза. – Ще щось?

- Завтра йдем разом на роботу. – Усміхнулась на останок. – колега.  

- Урсуло, не можу зрозуміти ти дуже розумна чи дурна? – Риторично запитала Дуся.

- Я Геніальна. – задерла голову.

- Геніальна наша. Ходи. – засміялась, почухала сестрі волосся.