Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

Біля входу в гуртожиток стояв чоловік. Ясмін завмерла, як тільки зустрілася з ним очима. Нутрощі покрутило від холоду, який скував усе всередині. Зціпила зуби, аби не вилаятися.

Вітчим ступив ближче й хотів взяти за руку, та відійшла на крок.

— Привіт, Ясю!

І голос нещасний, тремтливий. Такий, як і весь вигляд Вʼячеслава.

— Доброї ночі, — привіталася.

Врешті, він не зробив їй нічого поганого, аби навіть не привітатися. Але розмовляти з ним не хотілося до зубного скреготу.

— Твоя мама… Ясю… Ти могла б з нею поговорити?

Бляха! Знову вони… Мама вкотре лягла під іншого, й вітчим вкотре у відчаї прийшов до неї. Прийшов, бо мама не може дивитися в очі доньки без провини й припиняє блядувати. На короткий час… А потім все по колу. По нескінченному колу з хіті, образи й болю, з якого вийти цілим неможливо.

Відчай накрив з головою. Знову! Як дивитися в очі цьому нещасному й сказати, що то вже не її проблеми? Більше ні! Бо ж вона роками живе окремо й намагається забути… Якщо не зцілити, то хоч полатати дірки в душі. А весь його вигляд ріже по живому!

— Ясю… Ти ж знаєш…

Скупа сльоза сиротинкою зависла у кутику чоловічого ока. А Ясмін заклялка. Втупилася в посивіле чоло й мовчала. Бо дібрати слова для відмови ніяк не могла. Застрягли ті слова у горлі. Бо ж тато… Бо ж він так само… Тоді…

— Ясмін?

Плече стиснула чужа долоня. Світ довкола перестав крутитися й вчепився за ту долоню, як за якір.

— Все добре?

— Ні.

А що ще могла сказати? Стас кинув погрозливий погляд на вітчима і не став розбиратися тут і зараз. Взяв за руку й потягнув назад до авто. Пристебнув ременем і сів поряд. Не ставив запитань і сам теж нічого не казав. Подумав пару секунд й завів двигун.

Ясмін ніколи й ніде не почувала себе в цілковитій безпеці. Ніколи не вимикала голову. Навіть спала поверхнево, бо ж будь-якої миті міг знадобитися ясний розум. От і зараз кляла себе, бо на мить розгубилася й злякалася настільки, що тепер сидить в машині одногрупника перед його будинком. Це зовсім не за планом.

Аби навести лад у думках рахувала увімкнені ліхтарі на алейках біля підʼїзду. Один… Два… Три… Тринадцять…

— Мені запитати хто то був?

Стас повернув голову й примусила себе дивитися у відповідь. На обличчі хлопця байдужий вираз, проте його очі знову палають якимось потойбічним вогнем. Завжди палають. А може то жива іскра, яку так рідко можна зустріти в людях? Її очі он мертві… Сама бачила це неодноразово у дзеркалі.

— То мій вітчим.

Більше питань не було. Стас дав їй можливість розказати самій, якщо хоче, а вона не хотіла. Бо то було порушення пункту про особисті кордони. Й те, що він привіз до себе теж. Вже вдруге. Кляті кордони! Чого всі довкола весь час намагаються їх порушити?

— Я не піду до тебе, — сказала й підійняла підборіддя.

Хотілося стерти цей зухвалий вираз з обличчя рукою, як і весь сьогоднішній день з життя. Навіть їхній секс. Бо на мить… На коротку мить відчула себе живою в руках хлопця, а коли живеш, врешті доводиться помирати. Повільно й боляче, як її батько колись… Стерти все, бо й сама була собі противна, коли силувала себе стерегтися, а хотілося просто розревітися на дужому плечі.

— Тобто трахатися зі мною норм, а спати в одній квартирі ні?

— Думай, що хочеш.

Сиділи ще кілька хвилин мовчки. Мала б вийти й гордо полетіти у світ, та сили вдавати вільну пташку лишилися лише на слова.

— Твій вітчим. Він теж тебе трахав?

— Це ти так запитуєш, чи не було насилля? Є й інші слова.

— А вони міняють суть?

— Не міняють. І ні, не чіплявся він до мене. Все що він трахав, то мої мізки…

Все ж вийшла з авто. Погуглить де можна зняти кімнату на ніч. Може поблизу готель який є. Трохи заощаджень мала, та витрачати їх так по-дурному дуже не хотілося. Але що вже поробиш?

— Ясмін, ми може й мало спілкувалися ці роки, та думаю ти мене добре знаєш. Я не можу відпустити дівчину саму в ніч у такому стані. Не хочеш до мене, окей, то підемо разом ночувати деінде. Або ж просто піднімемось і зможемо нарешті відпочити. Не знаю як ти, а я втомився!

Ясмін завжди намагалася бути розсудливою. Якщо глянути з такого боку, то заночувати тут не таке вже й погане рішення.

— В тебе є окрема кімната?

— Так. Є гостьова.

Відчувала спиною тепло, що йшло від Стаса, який стояв поряд у ліфті. Парубок підійшов дуже близько, лишаючи їй кілька сантиметрів відстані, та того простору було мало, аби не відчувати тепла. Своєрідна підтримка без слів. Це вона розуміла. Хоча не розуміла нащо йому возитися з нею.

Попереду було дзеркало й Ясмін бачила, як шарить поглядом хлопець по її обличчю. Сама теж не відводила очей. Бо то ледь не єдина справді інтимна річ, яку могла собі дозволити. Прихилитися спиною до його грудей заради захисту від думок ні, а от дивитися прямо у вічі й не ховатися так!