Читати книгу - "Переваги поразок, Шарль Пепен"

Під час таких розмов я найчастіше чув слово «процес». Частіше, ніж «менеджмент», «керівники» чи «ініціатива». Це слово злітає з уст під час спілкування з аудиторією, особливо коли я возвеличую ризик та креативність. Керівники розчаровані в тому, що вони не можуть «стати тими, ким вони є», і вдають із себе жертв робочих «процесів». Якщо вдосконалення процесів є обов’язковим, я зауважую, що вони мають видозмінити свої обов’язки: вони повинні бути об’єднавчою ланкою, а не кінцевою, вони забагато на себе беруть. У щорічних оцінках успіхи керівників не розглядають виключно за досягненнями поставленої мети, але також за шляхом її реалізації, інакше кажучи, за дотриманням указівок. В епоху тріумфу «процесів» креативність — це жахливий ґандж, а поразка є доказом некомпетентності. Винятки існують, але загальна тенденція у французьких мультинаціональних корпораціях — знецінювати ініціативу, а отже, й ризик.

Слухаючи керівників, що зізнаються у своєму сум’ятті, побачивши їхній сум, ми розуміємо, як насправді згасає життя без ризику. Деякі пристосуються до ситуації, розглядатимуть її як засіб до існування і шукатимуть можливості, завдяки яким почуватимуться живими. Інші знайдуть сміливість змінити свій шлях, стануть підприємцями, щоб відродитися. Ще інших здолає депресія, яку ще називають «професійним вигорянням». Вони втрачають силу не тому, що працюють забагато, як ми часто чуємо, а через те, що працюють, відрізані від себе, від власного таланту, здатності себе виражати. Якби їхня робота давала їм нагоду викладатися на повну, вони могли б працювати ще більше, забувши про вигоряння.

Дія потребує значної сили, а бездіяльність — ще більшої. Це засвідчують депресії у керівників. Завжди бувши старанними учнями, вони потроху вмирають, не наважуючись ризикнути.

«Життя стає бідним і нецікавим тоді, коли вже неможливо ризикувати найважливішим», — наполягає Фройд у розвідці «Вступ до психоаналізу». Тут і є найбільша загроза: уникаючи провалу, ми попросту забуваємо жити.

«Не проґав свого шансу, упіймай своє щастя і ризикуй». Рене Шар звертається до «тебе» у вірші «Червоні ранки», як і Заратустра, каже: «Стань тим, ким ти є». «Ти» не ховається в загальних «ми» й «процесах». «Ти» випробовує свій шанс, навіть ризикуючи схибити, але стати собою.

У британського підприємця Річарда Бренсона не такий типаж, як у декотрих великих босів. Перша людина, що перетнула Атлантику на повітряній кулі (він також найстарший кайтсерфер, який перетнув Ла-Манш у 61 рік!), він створив марку Virgin, що існує у таких сферах, як авіакомпанії, залізничний транспорт, сервіси доставки, мобільний зв’язок та космічний туризм. Він дуже відомий у Франції за мегамаркети Virgin Megastore, і його шанують за сміливість, позаяк він зруйнував монополію авіакомпанії British Airways, створивши Virgin Atlantic. І, як будь-який сміливець, він зазнав багато поразок.

Упевнений, що ще можна стати конкурентом Pepsi та Coca-Cola, Бренсон запустив масштабне виробництво Virgin Cola 1994 року, перш ніж припинити збувати продукцію. Ще коли інтернет тільки зароджувався, у нього була новаторська ідея створити серію косметичних продуктів, які продавалися б не тільки в магазинах, а й онлайн, а також на великих приватних заходах. Втрати виявилися колосальними. Він хотів конкурувати з Apple, за три місяці після презентації iPod запустивши Virgin Pulse, який скидався радше на електронний годинник, аніж на MP3-плеєр. То була промислова катастрофа. На цьому список не вичерпується: наважитись означає наважитися на поразку.

Підприємницький досвід Бренсона почався з поразки. Незабаром після заснування першої студії звукозапису двадцятиоднорічного Річарда засуджують за шахрайство з ПДВ, він навіть проводить ніч у в’язниці й має заплатити такий штраф, що його мати була змушена заставити будинок. Така невдача спонукає його навчитись управляти компанією і впоратися з труднощами, щоб якнайшвидше відшкодувати збитки та розкрутити студію звукозапису. Там він записує найпопулярніших зірок 1980-х: Пітера Ґебріела, гурт The Human League, Філа Коллінза…

Неймовірно корисно слухати, як Річард Бренсон розповідає про свої провали. Говорячи про Virgin Cola, він визнає з усмішкою, що атакував сильніших за нього.

Розповідаючи про Virgin Pulse, він зізнається, що тільки-но побачив свій MP3-плеєр, як зрозумів: він не Стів Джобс. І Бренсон ще ширше всміхається. Здається, йому подобалося зазнавати невдач, його поразки зробили його сміливим більшою мірою, ніж його успіхи. «Сміливі довго не живуть, але інші не живуть узагалі», — заявляє він. Бренсон пропонує новий варіант французького прислів’я: «Удача всміхається сміливцям». Вона всміхається, тому що сміливі змусили її: вони змусили самі себе, змусили свій талант.

Багато в чому Ксав’є Ньєль — це французький Річард Бренсон. Їхня схожість дивує: брак дипломів, перші підприємницькі спроби до 18 років, нетривале ув’язнення, прорив у сфері мобільного зв’язку… Як і його британський колега, Ксав’є Ньєль проявив сміливість першовідкривача і втілив кілька геніальних ідей. Ще замолоду він створив у мережі Minitel перший довідник під назвою 3615 ANNU, що давав змогу відшукати ім’я користувача за номером телефону. Приступу до телефонного довідника з усіма номерами він не мав, тому хитро, але легально скористався з вразливості даних компанії France Telecom: за тих часів три перші хвилини зв’язку були безкоштовними, і за цей час Ксав’є Ньєль вирішив зібрати всі контакти, з’єднуючи разом безліч пристроїв Minitel. Ми розуміємо, що легендарний оператор зв’язку не був йому вдячним…

У 1999 році він створює Free — перший безкоштовний провайдер інтернету, і досягає успіху. Проте він незадоволений. У його голові вже зародилася «потрійна гра», тобто ідея про пристрій, що об’єднує інтернет, телефон і