Читати книгу - "Ставка ненависть, Стефанія Лін"

— Каже той, хто обіцяв змусити ненавидіти навіть саме його ім'я. — саркастично відрізаю.

— Я в процесі, крихітко.

— Твій процес довготривалий, Поузі.

— Але я стараюся. Навіть поцілував тебе.

Пирхаю зі сміху.

— Це мало викликати ненависть? 

— Дійсно, забув, який я гарячий насправді. 

— О, ще й самозакоханий.

— Брехня.

— Самовпевнений.

— Взагалі нічого не страшно?

— Бовдур. — закінчую.

— Хм, стосовно бовдура, правда. 

— Справді? 

— Іноді.

— Що тобі показало це? 

— Моя неспроможність не повертатися назад.

Варто пролунати цим словам все у мені в'яне. Він про Айлу, звісно ж про неї! Відвертаюся. Зціпивши зуби намагаюся заспокоїти ревнощі. Таке враження, що усе життя Деймона крутиться навколо цієї дівчини. Він навіть не хоче нікого бачити, крім неї. 

— Знаєш, що? — раптом каже. — Поїхали.

Поузі встає, я ж почуваюся розгубленою.

— Ми приїхали сюди на зустріч чи що там у вас. 

— Знаю. Мені набридло. Я зробив, що мав. Тепер їдемо розважатися.

Встаю і я.

— Твій батько вб'є мене.

— Я не дам йому.

— Кхм, навряд можеш впливати на нього.

— Начхати, Ліліт. Я їду з тобою чи без тебе.

Він просто не дає мені вибору.

— Я з тобою.