Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

З першого погляду селище Кленового сиропу здавалося чимось середнім між звичайними селами Медіаносу та Мерідії. Були тут і світлі будиночки з пісковика, як часто будували у Мерідії; а траплялися й звичні цегляні забудови з косими дерев’яними дахами, що було загальним стилем будівництва у Медіаносі. Оскільки селище знаходилося неподалік від кордону між цими двома державами, очевидно, його населення також ділилося на дві частини.

Та оскільки Релі пообіцяла собі, покидаючи архіпелаг Фаар, що більше не вникатиме у політику, центральною вулицею селища вона йшла у піднесеному настрої.

Вулиця була торговою, тож по обидві її сторони розташовувалися торгові лавки, продавці з яких вигуками заохочували перехожих завітати саме до них і обов’язково щось купити. Релі, провівши п’ять років у дивному стані, що більше нагадував їй довжелезний сон, кидалася то від однієї лавки, то до іншої. Вона дивилася на речі, що їх пропонували селяни, із щирим захопленням, уважно слухаючи їхні розповіді про те, чи інше, а тоді, побачивши на горизонті щось ще цікавіше, кидалася туди.

Лея та Ноа ледве за нею встигали, в черговий раз дивуючись тому, скільки ж іще разів їм доведеться дивуватись її поведінці.

― Так? ― із захопленням запитала Релі, дозволяючи хазяїну однієї лавки покласти у її світлі долоні сконструйованого із деревини неймовірно красивого ворона.

― Угу, угу! Принесе вам і вашій сім’ї неймовірне щастя! Незамінний атрибут, що приваблює добру енергетику, та й погляньте, він же наче живий! ― вочевидь, ворон був сконструйований так, що міг рухати деякими частинами тілами, зокрема крилами, бо враз продавець потягнув за маленький важелець на спині птахи, і той замахав механічними крилами.

― Як захоплююче! ― вигукнула Релі із справжнім сяйвом у очах.

А торговець і запитав:

― То брати будете?

Вочевидь, на тому рекламна презентація закінчувалася. Враз зніяковівши від такої зміни настрою і, стараючись не концентруватись на вигуках: «Кленовий сироп, кленовий сироп! Щойно приготовлений, підходьте, пробуйте! У нас найкращий!», принцеса зосередила свою увагу на одноповерховій будівлі із вивіскою «Швейна Стелли».

Швидко відійшовши від здивованого продавця із дерев’яним вороном в руках, дівчина поспішила перестрибнути три сходинки і зі звуком дверного дзвіночка увійти усередину швейної.

Лея та Ноа прошмигнули слідом, і їх прихід теж супроводився дзвоном (Лея навіть озирнулася, у пошуках джерела цього надокучливого звуку).

Швейна була велика, але зала для відвідувачів обмежувалася стійкою, що розділяла приміщення на дві частини ― одну, меншу, із кількома стільцями попід стіною і ширмою для примірки, й іншу, більшу, завалену цілою купою різнокольорового одягу й тканин найрізноманітніших сортів.

Релі підійшла до стійки й ввічливо покликала:

― Леді Стелла?

Із купи стійок, завішаних одягом, пролунав голос:

― Вже іду, іду!

За мить з-за стійок показалася жінка із копною чорного, неакуратно зібраного у пучок, волосся, із харизматичним виразним обличчям і різнокольоровим лахміттям (у вигляді сукенки) на своєму тілі. На зріст була низька, але легко поклала на стійку для розрахування з відвідувачами цілу купу одягу.

― Вітаю, пані! Що бажаєте?! ― Лея та Ноа швидко просікли, що ця продавчиня, в принципі, не надто відрізняється від Релі по «надмірній захопленості всім довкола».

Релі провела очима довкола:

― У вас стільки всього! ― вона закусила губу, роздивляючись стійки, з яких, звісно, було важко розгледіти що-небудь конкретне. ― Мені… мені б найкращий бойовий костюм, що у вас є. На мій розмір. І… ― швидко опустивши очі вниз, додала із невинними очима: ― Щоб обов’язково були шнуровані наручні.

Лея та Ноа несплановано перезирнулись.

― Вже шукаю! ― сплеснувши в долоні і скинувши сяючими очима, Стелла кинулася в гущу одягу й буквально розчинилась там.

Ноа присунувся ближче до Релі:

― Ей. У тебе є гроші? ― кинув він якимось затиснутим голосом, мовби це було якесь незручне питання.

Але Релі озирнулася до нього з такою простою і водночас зніяковілою посмішкою, що все стало ясно… у неї немає ні копійки.

Важко зітхнувши, Ноа повернувся на своє місце й зітхнув. Лея про себе реготнула, не забувши показово прокашлятись. І в той же момент повернулася Стелла із купою чорних, коричневих та сірих комплектів із шкіри, замші та інших практичних матеріалів.

Схопивши їх усі, принцеса метнулася у примірочну. Втім, не стала приміряти усі. Обравши той варіант, який візуально сподобався найбільше, Релі швиденько одягнула його, зав’язала корсет на спині і наручні на руках, і вийшла з примірочної, попередньо поправивши розтріпане волосся.

Вийшовши, одразу ж наткнулась на Ноа та Лею, що тут же зіскочили із стільців для очікування і вишикувались перед нею.

Обличчя ж у двох були, м’яко кажучи, шоковані.

Релі скривилася:

― Невдалий… вибір? ― звела вона ліву брову угору, не забувши провести пальцем по скроні, як робила зазвичай, коли не знала, сміятися їй чи плакати.