Читати книгу - "МарІуполь. Як ми виживали... Хроніка війни., Олександр Зоря-Заря, Ольга Заря"

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

ДЕНЬ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Поки́нули мі́сто, поки́нули дім.

Корі́ння своє́ залиши́ли поза́ду.

В ново́му саду́ ми себе́ вкорени́м?

Чи змо́жемо жи́ти без рі́дного са́ду?

Хроніка подій. 17.03.22 (четвер)

7:00.

Світанок застає наш під’їзд у руїнах: квартири на 8-му та 9-му поверхах згоріли вщент, включно із дахом. А щодо квартири Миколи на 7-му поверсі, то вона майже дивом вціліла.

Примітка: Станом на цей час наш будинок вразили три ракети (або снаряди), повністю згоріли квартири на восьмому й дев'ятому поверхах. У дворі вибухнула бомба, залишивши будинки без скла, рам і балконів. Серед мешканців є поранені та загиблі. Машини мешканців – понівечені або знищені.

7:30.

Катерина Григорівна (бабуся невістки) зібралася і, з дозволу Насті, вирушила пішки додому до сина (мій сват) на лівий берег.

8:00.

Почався ремонт автомобіля. Спроби завести машину були марними. Сусід із третього під’їзду на своєму понівеченому "кабріолеті" допоміг зарядити наш акумулятор. Машина запрацювала. Ми накачали спущене колесо й були готові до від’їзду, хоча пального було обмаль. Вулицями роздавалися постріли, у небі з’явилися літаки. Ми сховалися в під’їзді, залишивши машину працювати.

9:00.

У дворі школи №66, зруйнованої від удару бомби, з’явилися два військові "Урали". Почалася стрілянина та вибухи гранат. Я залишився біля машини, а Валентин піднявся додому.

9:30.

Машину не глушив. Сказали, що вона має попрацювати, щоб зарядити акумулятор. Машина працювала, і я вирішив піднятися додому, щоб погодити збір необхідних речей та час можливого від’їзду. Піднявшись на поверх, побачив своїх рідних із зібраними речами і зрозумів: час залишати Маріуполь настав.

9:35.

Ключі Валентині Миколаївні не віддали, оскільки вона перебувала в доньки своєї подруги. Ми взяли ключі із собою, сподіваючись повернутися через кілька тижнів.

10:00.

У машину завантажилися сім осіб із речами (у багажнику і на головах). Я – за кермом, поруч сестра Ольга, позаду – невістка Настя з онучкою Миланою, дружина Марина, сини Дмитро та Валентин.

10:30.

Вирушили з двору в напрямку ДОСААФ. Подейкували, що там збираються машини для виїзду колоною до Бердянська. Температура на вулиці понад 0°С. Це добре, бо пічка в машині не працює. Незручно, що частина лобового скла розтріскана, як павутина. Але їдемо.

11:00.

Дороги завалені стовпами та дротами. Шукаємо об’їзні шляхи.

Приїхали на ТРЕСТ, але машин там не було. Поїхали в бік Приморського району. Машина працює на бензині, але не перемикається на газ. (після бомбардування?).

11:30.

У Приморському районі на середині підйому машина (двигун) перестала тягнути. Що робити? Повз проїжджають переповнені машини на виїзд з міста. Усі мої пасажири вийшли, щоб штовхати, але їм це не вдалося. Вирішили скотити машину вниз, до початку підйому. Там вона завелась. І диво! Машина перемкнулася на газ і піднялася вгору. Я пішки спустився допомогти піднятися іншим.

12:30.

Ми розмістилися в машині та виїхали з міста. Приєдналися до колони машин.

13:30.

Приїхали до Мангуша. Дороги перекриті блокпостами. Військові були з білими пов'язками на рукаві або штанині. У центрі Мангуша всі машини вишикувалися в колону для проходження контролю на блокпосту для виїзду з Мангуша на Бердянськ. А ми зупинилися – закінчилося паливо.

13:40.

Проїжджала місцева машина (чоловік і жінка) і дотягнула нас до заправки (зовсім поруч). Сказали, що з паливом зараз дуже складно. Дізнавшись, що ми з Маріуполя, розповіли, що нас випустять через блокпост на Бердянськ. А їх, з місцевою пропискою, з Мангуша вже не випускають.

13:50.

На заправці сказали, що сьогодні палива не буде. Чекали на російський бензовоз зранку, але він не приїхав. Тепер очікування перенесли на завтра. А нам що робити?

14:00.

Дружина й невістка з донькою на руках вийшли з машини й почали зупиняти транспорт, щоб нас дотягнули дорогою до Бердянська, хоча б до якоїсь заправки. Нас не брали на буксир, бо наше завантажене авто людьми і сумками занадто важке для легкових автомобілів.

14:20.

Шукаючи паливо, дізнався від перехожих, що одна пара приїхала з Маріуполя. Живуть у Мангуші вже два дні, оселилися в невеличкому будиночку. Головне, що тут не падають бомби. З житлом важко, бо в багатьох будинках оселилися люди з білими пов'язками на рукаві. Я все ж став думати, що можна на добу зупинитися десь у Мангуші. Дуже приваблює відсутність вибухів.