Читати книгу - "Усі їхні демони, Поліна Кулакова"

Вітчим замахнувся знічев’я, випадково зачепив рукою шафу, якою було відгороджено куток. Гучно вилаявся, підняв руку вдруге. Цього разу розчепірена долоня ляснула дитину по голові. Від удару Лесю повело набік, вона влетіла головою в лаковану стінку шафи і завмерла впівоберта до тата Віті Чоловік рвучко смикнув дитину за плече, і його долоня боляче опустилася на її обличчя. До смороду горілки доєднався запах дешевої копченої ковбаси, нею тхнули вітчимові пальці. Лесі враз скрутило живіт. Заплакавши, вона сповзла на долівку.

— Не чіпай мою дитину!

Раптом за спиною чоловіка, ніби нізвідки, з’явилася Анжела. Леся не бачила маму, коли прийшла додому. Напевне, та була в бабусиній кімнаті — а зараз вибігла на звуки ляпасів та доньчин плач.

— Забрав руки від моєї дитини! — заверещала вона.

Мама була твереза. За її голосом Леся зрозуміла, що мама сьогодні твереза. Нарешті вона дотримала слова!

«Зараз мама його прожене і все буде добре!», — зраділа про себе.

Аж тут тато Вітя стиснув кулак і з набагато міцнішим розмахом ударив маму. Жінка одразу ж полетіла на підлогу, але миттю схопилася. Леся боялася навіть дихати. Сиділа на підлозі спиною до шафи, затулялася руками й ледь-ледь підглядала крізь пальці. Слід від ляпаса палав, але зараз вона мало що відчувала, окрім страху.

Анжела підвелася з підлоги й кинулася до столу. Там, склавши докупи весь гнів, розпач та спротив, що назбирувався роками, схопила недопиту півлітрову пляшку й жбурнула нею у стіну. Пляшка просвистіла загрозливо близько над головою Віті, а тоді розлетілася на горілчані друзки, зіткнувшись зі стіною. На подертих вицвілих шпалерах, які по кутках уже давно почали відклеюватися, розпливлася величезна мокра пляма.

Вітчим заскреготів зубами від цієї втрати й просичав:

— Ах ти ж сука недобита!

Анжела пропустила його слова повз вуха й уже скидала на підлогу все, що потрапляло їй під руку на столі, — скляні чарки, напівпорожню тарілку з криво нарізаною ковбасою, переповнену попільничку, вміст якої розсипався килимом, здійнявши сіру хмару попелу. За ними полетіли й зіжмакана пачка цигарок та Французів мобільник.

— Харе бухати! З мене досить цього гівна! — верещала Анжела.

Француз здивовано глянув на розгнівану жінку й почав вибиратися з-за столу в бік дверей. А Вітя, зціпивши зуби, кинувся на дружину. Він легко звалив її й узявся гамселити кулаками. Удари сипалися один за одним, потрапляючи то в обличчя, то в ключицю, то в шию. Жінка верещала так, аж у серванті здригався запилюжений радянський сервіз.

Леся виповзла на колінах і визирнула зі свого кутка. Мама лежала на килимі, рясно забризканому кров’ю та всипаному попелом. Її волосся сплуталося, стало мокрим та липким. Домашня розтягнута футболка задерлася догори, оголивши невеликі, проте вже обвислі груди. Здавалося, кров усюди — струмочками стікає з розбитого носа, губ, розсіченої рани на чолі. Анжела ще намагалася прикрити голову руками, а Вітя й далі щосили її лупцював.

— Вбивають! — скрикнула жінка. Її голос прорвався крізь якесь страхітливе булькання. Обличчя геть скривавлене, у кутиках рота пінилась кривава слина.

Ще один потужний удар, цього разу ногою в живіт, примусив її безпорадно згорнутися клубком і змовкнути. З балкону долітало собаче виття й скрегіт кігтів об дерев’яні двері. Леся зрозуміла, що Ладу замкнули, аби не плуталася під ногами, як бувало доволі часто, коли на горілчане частування сходилися гості.

— Мамо!!! — завищала дівчинка. — Мамо!!!

Від власних криків та виття собаки Леся мало не оглухла. Ці звуки нестерпно шматували барабанні перетинки. Вона зіщулилася й міцно затиснула руками вуха.

«Хтось із сусідів прийде. Зараз хтось прийде...», — заспокоювала себе подумки, але не надто допомагало. Леся добре пам’ятала, що сусіди ще жодного разу не втрутилися, а наступного дня після таких вечорів вони мовчки відвертали голови.

Сльози текли рікою. Слизова оболонка носа вже так набрякла, що дитина не могла дихати. Вона хапала повітря ротом й захлиналася від цигаркового диму й попелу. На язиці був терпкий солоний присмак. Спробувала встати, але від вигляду крові запаморочилося в голові. Наче крізь густу завісу Леся побачила, як утік дядько Француз — згорблений силует скочив до дверей та зник у передпокої, грюкнули двері. І раптом вона помітила його мобільний телефон, що закотився під стілець. Дівчинка поповзла навкарачки і дістала знахідку. Тоді забилася у свій куточок й набрала номер, який вивчила на уроці ОБЖД. Щойно по той бік озвався спокійний жіночий голос, Леся пропищала у слухавку:

— Маму вбивають! Допоможіть!

Вона телефонувала в поліцію.

Розділ 18

Віктор Волошин ріс єдиною дитиною в сім’ї. Сім’я ж у них із мамою була маленька — він та вона. Батько накивав п’ятами ще тоді, коли дружину Ольгу з немовлям навіть не виписали з пологового. Звичайна скромна жінка, про таких кажуть: «тихше води, нижче трави». З батьком Віктора вона зустрічалася два роки. Завагітніла, а заміж не вийшла, планували ж бо розписатися після народження дитини, а в того покидька вочевидь були інші плани. Також Оля мала старшу на десять років сестру та батьків похилого віку. Вони й підтримали її з малям, аби спокійно довчилася в університеті.

Віктор майже не пам’ятає ані тітки, ані бабусі з дідусем, вони одне за одним повмирали раніше, ніж він пішов у перший клас. Тітку збив автомобіль, що перевищив швидкість. У діда після похорону старшої доньки стався інсульт — мав серйозні проблеми з гіпертонією. Бабуся протрималася ще два роки, доки одного ранку просто не прокинулася — сказали, обірвався тромб...

Коли Віктору виповнилося шість, вони з мамою залишися зовсім самі. Відтак Ольга тремтіла над сином — здмухувала з нього кожну пилинку, стежила, як він спить, панікувала, коли хворів, і ніколи й ні в чому йому не відмовляла. Вона жодного разу не висварила сина, не покарала за погану оцінку чи злу витівку. Не встановлювала жодних правил і не гнівалася, навіть коли встрявав у різні халепи.

Заміж Ольга так і не вийшла. В їхньому домі взагалі не було жодного іншого чоловіка. Жінка давала раду з господарством сама — і цвях прибити, і шпалери переклеїти, і стелю побілити, і карниз повісити. Попри вищу педагогічну освіту працювала касиркою в театрі, заробляючи смішні гроші. Їх заледве вистачало на життя. Роботи за фахом не пропонували, вона й не доправлялася. Зрештою мала невеличку швейну машинку, тож сама шила собі одяг. Дещо перешивала із шмаття, придбаного на «секондах», щось шила з