Читати книгу - "Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей"

Вони стояли близько один до одного, їхні погляди переплелися, і у цю мить напруга зросла до максимуму у напівтемряві кімнати.

— Ти зараз сердишся не на мене, — він констатував факт.

— Звісно на тебе!

— Ти сердишся на саму себе. На свою слабкість, яку побачила в дзеркалі, — в його словах прозвучала справжня турбота, яка змусила її задуматися, чи дійсно вона все правильно розуміє. — Що ти там такого побачила, що втратила спокій?

— Тебе це аж ніяк не обходить. Граєш благородного джентльмена?! Облиш, на мене це не діє.

— Ти втратила контроль, — знову Даріас констатував факт. — Маєш право сердитися, але це безглуздо. Імператор зібрав усіх супроводжуючих і все розповів, — Даріас сказав це чітко, ніби намагаючись донести їй правду, яку вона вперто не хотіла приймати. — Це було випробування не лише для вас, а й для нас. Щоб побачити, як далеко ми підемо, щоб допомогти вам... або ж не допомогти. А твоя слабкість - це те, що він шукає. Ти не могла цього знати.

Еліанора подивилася на нього з обуренням, що змішувалося з розпачем. Слова Даріаса були болючими, тому що вона відчувала їх правдивість. Її обурення поволі вгамовувалося, залишаючи по собі холодний осад від усвідомлення того, що вона була лише ще одним учасником гри. Вона знову зустріла його погляд, намагаючись приховати емоції, які переповнювали її.

— Імператор грає у свої ігри, і ти грав у неї разом із ним, — її голос звучав приглушено, але в ньому ще відчувалася злість. — І тепер ти очікуєш, що я просто прийму це як даність?

— Я очікую, що ти зрозумієш, що це була пастка, і не лише для тебе, — Даріас стиснув кулаки, стримуючи свої емоції. Його голос знову став тихим, але тепер у ньому звучала втома. — Ми обидва граємо у цій складній партії, і твоє життя могло опинитися під загрозою. Важливо було не лише те, що ти побачила в дзеркалі, а й те, як ти на це відреагуєш. І я зробив все, що міг, щоб допомогти тобі пройти цей етап.

Її плечі трохи знизилися, наче тяжкість цього визнання тиснула на неї. Еліанора не знала, що відповісти. Вона усвідомлювала, що його слова містять правду, та водночас не могла позбутися відчуття, що її зрадили.

— Я не просила, щоб ти мене захищав, Даріасе, — вона спробувала говорити твердо, але її голос ледь тремтів. — Я не та, кого потрібно рятувати.

— Ні, — м’яко погодився він, роблячи крок назад, щоб дати їй простір. — Але іноді навіть найсильнішим потрібен той, хто допоможе вистояти, коли все йде шкереберть. І ти це знаєш не гірше за мене.

Вони стояли у напівтемряві кімнати, віч-на-віч із власними страхами та сумнівами. Їхня спільна історія, спільні інтриги та невисловлені почуття переплелися тут і зараз, перетворюючи цю напружену мить на щось значно більше, ніж просто суперечку.

Еліанора відвернулася, намагаючись впоратися з емоціями, які охоплювали її. Вона глибоко вдихнула, намагаючись повернути собі самовладання, і лише тоді відповіла:

— Три дні. У мене є три дні, щоб переконати імператора, що я варта цієї корони. І щоб вирішити, чи вартий ти моєї довіри, Даріасе.

— В нас домовленість. Отримаємо те, що кожному з нас потрібно, і тоді наші шляхи розійдуться в різні сторони, — нагадав він їй, його голос був стриманим і холодним, але в очах блиснув слабкий натяк на невисловлену емоцію. — Довіра - розкіш, не розкидайся такими словами.

Еліанора зустріла його погляд, і їй здавалося, що між ними спалахнула іскра, яку так важко було стерти. Але вона змусила себе зберегти самовладання. Їй потрібно було залишатися твердою, особливо зараз, коли на карту поставлено все. Вона не могла піти з пустими руками, з палацу, знову.

— Можливо, ти й маєш рацію, — промовила вона, піднявши голову з викликом. — Але іноді варто ризикнути й розраховувати на того, хто поруч... хоча б на якийсь час. Навіть якщо потім доведеться знову опинитися на різних сторонах.

Даріас не відповів одразу, його погляд ковзнув по її обличчю, затримавшись на злегка тремтячих губах, перш ніж знову зосередитися на її очах. Зрештою він ледь помітно кивнув.

— Три дні, — тихо повторив він, ніби нагадуючи їй про той короткий термін, який у них залишився. — Скористаймось цим часом мудро, Вальдестріс. І тримай свої слабкості якомога далі від чужих очей.

Еліанора ледь помітно усміхнулася, але її усмішка була жорсткою.

— Ти теж, Даріасе, — кинула вона, не відводячи погляду.

Їхній обмін був схожий на лезо - гострий і холодний, з прихованими підводними течіями, які, здавалося, могли знести їх обох.