Читати книгу - "Нескорене серце: принцеса Ютен-Дора, Юліана Чава"

– Ценізіє, зупинись! – я почула знайомий голос. Дуже знайомий і приємний. Я була б готова слухати цей голос вічно, яким же приємним відлунням він відбився у моїх вухах, і яке ж солодке тремтіння заворожило моє серце… Це був Джульєн. Так, він прийшов.

– О, ви тільки погляньте, хто до нас завітав? – відьма, не відсовуючи флакончика від моєї шиї, розвернулась до дверей. – Хто ти і як потрапив до мого замку?

– Я Джульєн. І я не дам скривдити Діану, – його голос став твердим, мов сталь, і в кожному звуку вчувалася його впевненість і рішучість. Жодна нотка в голосі не вказувала на страх.

– Який безстрашний. Хоробрий. Красень. Шкода, що пропадеш тут, як і твоя дівка. Назвав її справжнім ім’ям? Вона довірилася тобі?! Але після такої довіри ти нічого не зробиш для неї, бо помреш, як і вона, – заговорила королева. – Думаєш, я буду бруднити свої руки об тебе? У мене є тисячі видів отруйних змій, які в один укус розчавлять твоє горло отрутою. Обирай сам, що для тебе цінніше? Померти обом чи залишитися живому?

– Я не піду звідси, поки ти не відпустиш Діану, – стояв на своєму Джульєн.

– Як хочеш. Тоді, вона помре на твоїх очах, а за нею і ти, – відьма знову повернулась до мене, підсунула флакончик ще ближче, його холодне скло торкнулося моєї шкіри, і вона почала повільно перехиляти цю маленьку ємність, у якій вирувала фіолетовим сяйвом невідома мені рідина.

– Ні! – Джульєн змахнув руками, якесь біле сяйво полетіло у нашу сторону, але відьма вільною рукою розмазала чари чарівника-дракона по стіні.

– Я сильніша за тебе, бо володію давньою відьомською магією. Чим більше разів ти будеш використовувати свою магію проти мене, тим більше ослабнеш і впадеш від знемоги навіть стояти, – промовила Ценізія.

Але Джульєн не здавався. Він підійшов до столу, дістав із скрині якісь інші скляні флакончики з рідинами і з усієї сили жбурнув їх на підлогу.

– Ні! – скрикнула відьма і повернулася до нього. Усі флакончики розбилися на друзки. Рідини розтеклися по підлозі і змішалися в одну однорідну коричневу суміш, що почала сильно бурлити. А королева заверещала: – Ти хоч розумієш, що ти натворив?! Ці чари збирали стільки років! Деякі з них старші за нас обох разом!

Згодом, відьма почала придивлятися до коричнево-брунатної калюжі на підлозі власного замку, і з її вигляду було зрозуміло, що це закляття не дуже хороше. Ценізія кинула ліловий флакончик, який досі тримала у руці, прямісінько в пляму закляття і зникла на місці. Закляття забурлило ще більше і бризнуло собою у різні сторони зали. За мить, усе навколо огорнуло червоно-багряне полум’я вогню.

Могутні вогняні язики дуже швидко розкидалися по залі. Джульєн встиг підійти до мене до того, як пожежа захопила все навколо у свої лихі обійми. Чарівник швидко звільнив мене від тугої мотузки, що обв’язувала мої руки і ноги, а потім повернувся до вогню обличчям і, намагаючись заклинаннями зупинити його, став розводити руками. Але вогонь лише сильнішав і ще запекліше пожирав залу.

– Схоже, на нього не діє моя магія або, навпаки, лише посилює пожежу. Спробуємо телепортуватися, – хлопець швидко схопив мене за руку, клацнув пальцями, але нічого не відбулося. Чарівник повторив спробу, однак чари знову підвели його, а заодно і мене. – Доведеться вибиратися самим, – сказав Джульєн, а потім промовив якесь чудернацьке чарівне слово, і прямо перед нашими обличчями почали кружляти дрібненькі, ледь помітні, напів прозорі кульки. – Це захистить нас від диму, – він знову схопив мене за руку і повів углиб червоних пістрявих гарячих язиків.

– Може, мені спробувати? Відьма говорила, що дала мені частину свого магічного дару.

– Це надто небезпечно! – викрикнув Джульєн, а потім додав: – Але пожежа ще більш небезпечна. Спробуй, я підстрахую! – він став позаду мене і закривав собою вогонь.

Я зосередилась. Мені потрібно подумати, як направити відьомську енергію у правильне русло. Ми простояли лише кілька секунд, а вогонь встиг ще більше окутати залу. Він нестримно наполегливо поширювався навколо нас. Часу було занадто мало.

Раптом, я відчула, як від ліктів до кінчиків пальців розтікається тепло, а потім, неначе виливається назовні.

– У тебе вийшло! – вигукнув Джульєн позаду мене.

– Йди за мною, хутчіш! – відповіла я, взяла його за руку і, розмахуючи перед собою іншою, повела його далі.

Ми дісталися коридору, але вогонь вже був і тут. Моя магія працювала і розчищала наш шлях від вогню, але лише на два метри, а потім, вогонь знову заковтував свою територію. Ось так ми йшли, а крок за кроком він підкрадався за нами і жеврів своїм вогняним жаром. З чола стікав вогкий піт і не лише від тепла, що відходило звідусіль, а й від хвилювання і страху. Що як, моєї магії забракне або відьма її поверне собі, і ми не зможемо зараз вибратися звідси?

Раптом, я почула дивні звуки згори, неначе щось мало впасти. І це справді було так. Джульєн став переді мною і, повернувшись спиною до небезпеки – дерев’яної балки, що саме падала, закутав мене у свої захисні обійми.

– О Боже, з тобою все гаразд? – поглянувши йому в обличчя, зойкнула я.

– Так, принцесо, все добре, – він злегка всміхнувся, – ходімо.

Я знову стала поперед хлопця, і ми попрямували далі. Швидше б вилізти з-під вогню цього замку на волю від небезпеки, а потім запроторитися у найглухіший кут своєї кімнати, де ніхто нізащо не зможе дістати мене. Але ні. В цьому світі немає нічого мого, навіть ця піжама, в яку я зараз одягнена, насправді, не моя, а лише злощасні чари. Я повернусь додому. Так, я, безумовно, повернуся додому! Скільки б мені не коштувало це, я нізащо не залишуся тут. Виявляється, королева відьом загрожує королівству через мене і зробить усе, аби повернути мене назад, але я більше не хочу наражати на небезпеку ані себе, ані усіх мешканців цього чарівного світу. І Джульєна теж.

Ми вийшли з коридору і попрямували сходами. На щастя, вогонь ще не встиг дістатися сюди, тому ми чимдуж побігли вниз. Знову коридор. Поворот на право, потім на ліво і прямо довгим холом повз сотень дверей. Джульєн тепер біг попереду, а я пленталася за ним. Чомусь моє тіло здавалося мені якимось ватяним, і я ледве могла переставляти ноги. Але це нічого. Ми встигли добігти до вхідних дверей замку, Джульєн різко відчинив їх і вивів мене на вулицю.