Читати книгу - "Дама і Король, Viter"

— Це жарт, так? Скажи, що це жарт.

Ян стояв перед Ліаною, його очі блищали від здивування, шоку і… можливо, навіть образи.

— Я… — Ліана розгублено кліпала, гарячково шукаючи правильні слова.

— Лі, скажи щось.

Але вона не знала, що сказати.

Все почалося з абсолютно випадкового моменту.

Ліана сиділа в шкільній бібліотеці, гортаючи книгу, коли Ян зайшов усередину. Вона навіть не звернула уваги, поки він не сів за сусідній стіл і не витягнув телефон.

— Так, Піковий королю, що ти там мені написав? — пробурмотіла вона собі під ніс, відкриваючи повідомлення.

І тут пролунав його голос:

— Що ти щойно сказала?

Ліана різко підняла голову й зустрілася з його здивованими очима.

— Що?.. Нічого! Я просто читала… книгу!

— Книгу? — Ян примружився. — І в ній є Піковий король?

— Так! Це… це детектив! Дуже загадковий, — вона нервово всміхнулася.

Але Ян вже не слухав. Його погляд зупинився на її телефоні, і тут він побачив повідомлення.

"Дамо, я вже не можу приховувати свої почуття. Я розриваюся між тобою і Ліаною".

Його обличчя застигло.

— Лі… — його голос звучав тихо, але в ньому було стільки усвідомлення, що Ліана зрозуміла — викрита.

— Я можу пояснити… — вона підняла руки в захисному жесті.

— Ти… — Ян різко сів навпроти неї. — Це… все… ти?

Вона не змогла відповісти.

— Я писав тобі. Розповідав усе. Говорив про тебе… тобто… про Ліану, а ти… — Ян провів рукою по волоссю. — Оце поворот.

— Я не хотіла тебе обманювати! — швидко сказала вона.

— Але ти обманювала.

Ліана стиснула кулаки.

— Ти сам мене обрав! Ти сам почав писати Дамі!

— Бо я думав, що це інша людина!

Запала тиша.

— Тобто, якби ти знав, що це я, ти б не писав?

Ян знітився.

— Я не знаю…

Ліана відчула, як її щось вкололо в грудях.

— Ти мені довіряв.

— Довіряв, — кивнув він. — І тепер не знаю, що з цим робити.

Ліана розуміла, що Ян зараз може просто розвернутися і піти. Але вона також розуміла, що якщо не скаже щось важливе — шансів усе виправити не буде.

— Я теж тобі довіряла, Ян. І знаєш що? Я боялася. Боялася, що ти не захочеш спілкуватися з Ліаною так, як спілкувався з Дамою.

— Це абсурд, — похитав він головою.

— Абсурд? А ти впевнений? Бо навіть зараз ти не знаєш, як реагувати.

Ян подивився на неї уважно.

— Знаєш, що найсмішніше?

— Що?

— Я не злюся.

— Що?..

— Я просто в шоці. Але не можу сказати, що це змінює мої почуття.

Ліана різко підняла голову.

— Ян…

Він зітхнув.

— Дай мені трохи часу, гаразд? Просто трохи.

Вона кивнула.

Ян встав, глянув на неї востаннє й вийшов.

А Ліана залишилася сидіти з телефоном у руках.