Читати книгу - "Дама і Король, Viter"

Минуло кілька днів, і Ліана не знала, чого чекати. Вона й досі прокручувала в голові їхню останню розмову з Яном, гадала, чи він пробачить її, чи захоче продовжити спілкування.

Але, здається, доля вирішила сама поставити все на свої місця.

Якось після уроків, коли Ліана збирала підручники в рюкзак, у клас зайшов Ян. Усі вже розійшлися, залишилася тільки вона.

— Привіт, — сказав він, зупинившись біля її парти.

Вона підняла голову.

— Привіт…

Ян виглядав впевнено, навіть занадто спокійно. Це її трохи лякало.

— У мене є запитання, — він схрестив руки на грудях.

— Слухаю.

— Отже, ти — Червова дама.

Ліана кивнула.

— І ти мене обманювала.

— Я просто боялася, що ти не спілкуватимешся зі мною так, як з Дамою…

Ян зробив крок ближче.

— І ти думала, що я не зможу покохати Ліану так, як Червову даму?

Ліана здригнулася.

— Ян…

— Лі, ти взагалі уявляєш, що ти для мене означаєш?

Вона завмерла.

— Спочатку це було просто цікаве листування. Але що більше я говорив із Дамою, то більше розумів, що вона нагадує мені тебе. Я захоплювався тобою і навіть не розумів цього.

— Але ти був у шоку…

— Бо це було несподівано. Але знаєш що? Я радий. Бо тепер я впевнений: кого б я не обрав — я все одно обираю тебе.

Ліана відчула, як щось стислося всередині.

— Серйозно?

— Абсолютно, — він усміхнувся й підняв її руку.

— То що? Станеш моєю справжньою Червовою дамою? Без таємниць?

Ліана розсміялася, а потім кивнула.

— Так.

Ян м’яко потягнув її до себе й поцілував, а вона обійняла його за шию, думаючи про те, що, можливо, казки все ж таки існують.

Тим часом в іншому кінці школи Ангеліна сиділа за столиком у їдальні, з грізним виглядом п’ючи чай.

— Я не розумію, — бурмотіла вона, дивлячись на Ореста, який сидів навпроти й самозадоволено усміхався.

— Що саме, крихітко?

— По-перше, не називай мене так! По-друге, як так вийшло, що ти мене запросив у кіно?

— Ну, спершу це була помста. Я хотів довести тобі, що я класний хлопець, — він знизав плечима. — Але потім…

Він підпер підборіддя рукою.

— Потім я зрозумів, що мені з тобою весело. І що ти насправді мені подобаєшся.

Ангеліна мало не вдавилася чаєм.

— Що?!

— О, бачиш? Це називається «шок», — Орест підморгнув.

— Я… ти… ми ж… ми постійно сварилися!

— Так, але це було весело.

Ангеліна відчула, як червоніє.

— То що, ще раз у кіно?

— Ти мене дістаєш!

— Але ж ти не відмовляєшся, — Орест підсунувся ближче.

Ангеліна глибоко вдихнула.

— Ладно. Але я вибираю фільм.

— Як скажеш, Сороко.

Вона скривилася.

— Ти вже почав мене бісити.

— А ти вже почала мене любити.

Ангеліна штовхнула його в плече, але не змогла приховати посмішку.

Усе стало на свої місця. Ян і Ліана нарешті знайшли одне одного, позбулися таємниць і зрозуміли, що їхнє почуття справжнє.

Орест і Ангеліна… ну, вони ще розбиралися зі своїми емоціями, але було очевидно, що між ними щось зароджується.

І, можливо, колись вони згадають цю історію й посміються.

А поки що — вони просто насолоджувалися моментом.