Читати книгу - "Вогонь у серці , Alina Pero"

Ніка

Я сама не знаю, нащо повертаюся.

Він жахливий. Нахабний, впертий і невдячний.

Я розлютилася на нього вранці, коли він знову почав гарчати, що впорається сам, що не потребує нікого, що мені краще забратися геть.

Що ж, я пішла.

На весь день.

Але чомусь не могла спокійно сидіти вдома.

Кілька разів ловила себе на думці, що хочу піднятися до нього, але вперто казала собі: "Ні, він ідіот. Нехай справляється сам".

Але коли настав вечір, я все ж узяла теплу вечерю, аптечку та пішла до нього.

Я відкрила двері й побачила, що в квартирі напівтемно.

Іван сидів у візку біля столу, спершись головою на руку.

Чашка на підлозі.

Його права рука ще більше перебинтована, а на обличчі написане виснаження.

Він навіть не підняв очей, коли я зайшла.

— Я досі на тебе ображена, — буркнула я, ставлячи їжу на стіл.

Він нарешті підняв погляд, дивлячись на мене так, ніби не був упевнений, чи я реальна, чи йому здалося.

— Але все одно не залишу тебе самого, — додала я тихіше.

Іван криво всміхнувся.

— Я цього не просив.

— І не треба.

Я пройшла до кухні, включила чайник.

За спиною почула його тяжкий видих.

Вперше за весь час він нічого не сказав, не огризнувся, не спробував мене вигнати.

Я повернулася до нього, зустрічаючи його втому в очах.

— Гаразд, спершу ти їси, потім я змінюю тобі пов’язку.

Він щось пробурчав, але не став сперечатися.

І цього було достатньо, щоб я зрозуміла — сьогодні щось змінилося.