Читати книгу - "Вогонь у серці , Alina Pero"

Іван

Я проклинаю все на світі, коли розумію, що треба якось помитися. Чортова гіпсована нога не дає нормально стати, рука теж у біса непридатна. Хоч бери та сиди облитий потом, як покарання за власну дурість.

Зітхаю важко, тру долонею обличчя. Мені огидно просити про допомогу. Але виходу нема.

— Допоможеш, чи ще довго будеш чекати, поки я здохну в цьому сраному гіпсі? — кидаю в бік Ніки, яка щось пише в телефоні.

Вона піднімає очі, стискає губи, ніби роздумує, чи варто мене прибити, а потім без слів встає.

— Я так розумію, повноцінного душу не буде? — запитує, хитаючи головою.

— Ти геній, Ніко.

Вона закочує очі, але знову не коментує. Кілька хвилин копирсається в якійсь сумці, потім простягає мені упаковку вологих серветок.

— Почнемо з цього.

Я невдоволено дивлюся на неї.

— Я що, мале дитя, щоб мене серветками терли?

— Ні, ти просто тимчасово безпорадний чоловік, який не може нормально помитися, не намочивши гіпс.

Я хапаю серветки, але вона не віддає.

— Сам справлюся, не треба.

— Справишся? — Ніка насмішкувато піднімає брови. — Ти навіть чашку вчора нормально втримати не зміг.

Я стискаю зуби. Чорт.

— Добре, роби, що хочеш. Але швидко.

Вона мовчки розпаковує серветки. Я вже шкодую, що взагалі на це погодився.

Ніка

Іван дивиться на мене так, ніби я зараз вистрелю йому в голову, а не просто допоможу вмитися. Його гордість – це щось із чимось. Але я не збираюся тікати.

Я мовчки розпаковую серветки, відчуваючи на собі його напружений погляд.

— Давай швидше, якщо вже взялася, — бурчить він.

— Знаєш, у лікарні пацієнти зазвичай дякують за допомогу, а не гаркають.

Він лише закочує очі.

Починаю з рук. Його шкіра тепла, натягнута, трохи шорстка. Навколо рани бинт уже трохи забруднився кров'ю.

— Треба буде перев'язку зробити, — кажу тихо.

— Ага, і ще масаж стоп запропонуєш?

— Дуже смішно.

Відчуваю, як він напружується під моїми дотиками. Я теж. Це дивно… незвично.

Протираю шию, ключиці, потім опускаюся до грудей. Його дихання стає трохи важчим.

Іван мовчить, але я бачу, як він стискає щелепи.

Коли доходжу нижче живота, він різко хапає мене за зап'ястя.

— Досить.

Я підводжу голову, зустрічаю його погляд – темний, напружений, майже… злий?

Щось змінюється в повітрі.

Я поспіхом випрямляюся, відходжу назад, ніби мене вкололи.

— Добре, справишся сам.

І виходжу з кімнати, намагаючись заспокоїти дивне тремтіння в пальцях.

Іван

Ця сцена—найгірше, що могло зі мною статися.

Я взагалі не хотів, щоб Ніка мене торкалася. Це принизливо. Це нагадує, що я сам ні на що не здатний. Але коли вона почала, то все стало ще гірше.

Її пальці були теплі. Легкі. Занадто ніжні, як для моєї загрубілої шкіри.

Я дивився в стелю, намагаючись не звертати уваги на те, як вона торкалася мого тіла.

Плечі. Шия. Грудна клітка.

Все нормально. Вона просто допомагає. Це не значить нічого.

Але коли вона опустилася нижче, я відчув, як усе в мені напружилося.

Якусь мить я просто дивився, як її пальці рухаються по моїй шкірі, а потім інстинктивно схопив її за зап’ястя.

— Досить.

Ніка різко підняла на мене погляд. У її очах промайнуло щось... розгублене. Вона застигла на секунду, а потім швидко відсмикнула руку.

— Добре, справишся сам.

Я нічого не сказав.

Просто дивився, як вона виходить із кімнати, а сам намагався прийти до тями.

Чорт.

Це була не просто незручність.

Я вперше подивився на неї... інакше.