Читати книгу - "Вогонь у серці , Alina Pero"

Ніка

Я ще вчора бачила, що його пов’язка вся в крові, але мовчала. Знала, що якщо скажу щось, він тільки гарчатиме у відповідь. Але зараз уже не можу цього ігнорувати.

— Іване, треба перев’язати руку, — кажу спокійно, ніби це щось само собою зрозуміле.

— Не треба. І так нормально, — він навіть не дивиться на мене, втупившись у телевізор, де щось монотонно бурмоче диктор новин.

— Нормально? — я схрещую руки на грудях. — Вона вся в крові.

— Та відчепися, — його голос стає жорсткішим.

Але я не зупиняюсь. Просто беру аптечку, сідаю поруч і розмотую бинт. Він сіпається, але не тікає.

— Я тобі не дозволяв, — бурчить.

— А я і не питала, — кидаю у відповідь, старанно зосереджуючись на пораненні.

Шкіра навколо рани припухла, деякі місця почервоніли, видно сліди запалення. Усередині мене все стискається.

— Ти взагалі обробляв її?

— Я що, лікар?

— Ти жахливий пацієнт, — цокочу язиком і дістаю антисептик.

— Ідіотський антисептик.

— Терпи, — командую і починаю обережно промивати рану.

Я навіть не одразу помічаю, як він напружився. Спочатку думаю, що це просто від болю, але потім… Його тіло стає ще твердішим, і він раптом стискає кулак.

— Що з тобою? Боляче? — дивлюсь у його обличчя.

— Зав’язуй швидше, — гарчить.

Його голос змінився. Я дивлюся на нього уважніше — щось тут не так. Очі відводить убік, щелепа напружена, м’язи під шкірою тремтять.

— Іване…

— Просто роби свою справу, — його голос глухий, ніби хрипкий.

Я знову зосереджуюся на бинтуванні, але тепер усвідомлюю, що мої пальці торкаються його шкіри. Що я відчуваю гарячу пульсацію під кінчиками пальців. І що він дихає трохи важче, ніж зазвичай.

Щось змінюється в повітрі між нами.

Я ніби відчуваю його по-іншому.

Зовсім трохи… але відчуваю.

Іван

Я мав би її зупинити.

Мав би просто схопити цю її аптечку і сказати, що сам справлюсь.

Але, бляха, я не можу.

Вона сидить надто близько. Її пальці холодні, але мені від цього тільки гарячіше. Її запах — легкий, жіночий, майже невловимий — забивається мені в мозок.

І найгірше — це її торкання.

Спочатку просто дотики до шкіри, але потім вона пальцями ковзає по моїй руці, щоб розрівняти бинт…

І я відчуваю це в кожному чортовому нерві.

Під ковдрою моя нижня частина тіла видає мене повністю.

Стиснув зуби.

«Тільки не зараз. Тільки не це».

— Зав’язуй швидше, — гаркаю, щоб зупинити цей кошмар.

Вона піднімає на мене очі.

— Боляче?

Ще б пак, бляха. Але не там, де ти думаєш.

— Та ні, просто… Швидше, — пробую перевести все в інше русло.

Вона мовчить. Але я відчуваю, як її пальці ковзають по моїй руці ще раз, коли вона перев’язує вузол.

І в цей момент я ледве не зриваюся.

Глибокий вдих.

Просто не думай про неї.

Не думай про її теплі пальці.

Не думай про те, як би ці руки могли торкатися мене в іншому місці.

Я майже рвуся на крик.

Але тільки стискаю зуби й матюкаюся.

— Все. Готово, — нарешті каже вона.

Я відкидаюся на подушку й дивлюся в стелю.

— Що з тобою? — запитує вона.

Я бурчу:

— Нічого. Просто вже задовбався бути калікою.

Вона зітхає:

— Ти не каліка. Просто тимчасово потребуєш допомоги.

Я різко повертаю голову до неї.

— Охрінєть, дякую. Ти прям психолог.

Вона закочує очі й підводиться.

— Можеш хоча б раз не бурчати?

Я дивлюсь, як вона відходить до столу, ховаючи руки в кишені.

І на секунду ловлю себе на думці, що хочу, щоб вона залишилась ближче.

Чорт, цього ще не вистачало.