Читати книгу - ""Я — донька ворога", Love"

Двері не були зламані.
Нічого не зникло.
Тільки — вона.

Еліф пішла. Без слів, без попередження, без плану.

— Це пастка? — Алі нервово ходив по кімнаті. — Чи вона втекла, бо боялась за нас?

Я мовчала.
Записка горіла в мені, як попіл на свіжій рані.
"Не довіряйте нікому. Навіть мені."

— Нам треба зв’язатись з адвокатами, з пресою… — він зупинився. — Або поїхати. Сховатись.

— Ні, — я нарешті підняла очі. — Досить тікати. Вона щось знала.
Я відчуваю… Вона залишила слід. І я знайду його.

---

Наступного дня ми вирушили до її тимчасового офісу.
Там усе було ідеально прибране. Як після інсценованої смерті.
Окрім одного — старого диктофона на підвіконні.

Я натиснула "play".

> "...якщо ви чуєте це — я мертва. Або змушена стати тією, ким бути не хочу.
Софіє, ти не знаєш половини правди про свого батька.
Він був не лише тим, ким ти його знала.
В день, коли твоя мати загинула… він був поряд. Але не допоміг.
Чому — ти маєш дізнатись сама."

Мене трусило.
Коли запис скінчився, я дивилась у порожнечу.
Алі підійшов і стиснув мою руку.

— Ми знайдемо її. І знайдемо правду. Обіцяю.

---

Але ввечері прийшло щось, що змінило все.

На пошту надійшло відео.
Ми натиснули "play".

Камера хиталась. Хтось задихано біг.
Світло миготіло.
І ось — темна фігура в масці.
У неї в руках — ніж. Під ногами — жіноча постать у сірій сукні.

> Один удар. Другий. Крик. Камера падає.

Кров. Тиша. Чорний екран.

— Це… — Алі зблід.

— Еліф, — прошепотіла я.

Смерть. Пряма, брудна, реальна.
І ще гірше — хтось хотів, щоб ми це побачили.

> Гра змінилася.
Тепер це не про втечу. І не про кохання.
Це — про виживання. Про те, чи зможу я стати донькою ворога — і перемогти його тінь.

---