Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

Ранок у "Зеленому альбатросі" розпочався не так, як планували Лорін і Ріанель. Замість спокійного сніданку під звуки гавкоту собак, сварок торговців рибою й шуму моря, їх розбудили крики й шум, що долинали звідкись  із вулиці.

— Що  сталося? Ми ще  навіть не снідали! — пробурчала Ріанель, натягуючи плащ.

— Ну, якщо чергова п’яна бійка, то мене це не цікавить. Якщо ж це щось цікавіше…— Лорін ліниво потягнувся, але вже натягував ремінь із мечем.

Коли вони вийшли на вулицю, побачили натовп людей, які розбігалися в  паніці, ховаючись хто де міг. Десь у кінці провулка виднілася велика тінь, а з-за рогу лунали гарчання й шкребіт кігтів об каміння.

— О, здається, це не звичайна п’яна бійка, — зауважив Лорін, виймаючи меч.

— Це явно щось велике. І голодне,—Ріанель приготувалася до бою, стискаючи руків’я своєї зброї.

Раптом серед криків натовпу вони почули вже  знайомий голос:

—Гей, ви двоє! Не стійте як порцелянові статуетки!  — раптом вигукнула  Кассія, вибігаючи на середину вулиці з невеличкою колбою в руках.

— А ти звідки тут узялася? — здивувався Лорін, ухиляючись від жінки, яка бігла прямо на нього з величезною корзиною.

— Та я тут живу, якщо ти ще не зрозумів!— Кассія сердито підняла свою колбу з дивним вмістом, який світився яскравим синім світлом.— Ви збираєтеся стояти й дивитися, як ця тварюка перетворить місто на руїну, а мешканців на закуску?

— Спокійно, юна леді. Ми професіонали,— Лорін підморгнув їй, але одразу ж відскочив убік, коли величезна лапа монстра пробила стіну поруч із ними.

Монстр, який з’явився з-за рогу, був схожий на огидну ящірку, тільки збільшену в кілька разів і вона могла стояти на задніх лапах. Її шкіра була вкрита блискучими брудно-сірими лусками, а кігті, здавалося, могли розрізати навіть метал. Вона нюхала повітря своїм роздвоєним язиком, час від часу оголюючи величезні ікла.

— Це ще що за почвара? — вигукнула Ріанель, ухиляючись від лапи чудовиська, яка просвистіла у неї над головою.

— Це флергатон!— пояснила Кассія, відступаючи назад.— Його може створити тільки темний маг, але, судячи з усього, цей маг-недоучка  цього разу знову вирішив погратися з магією, яку не розуміє і створив почвару!

 І ти хочеш сказати, що хтось вирішив побавитися  бога і десь накосячив?— саркастично спитала Ріанель, ухиляючись від лапи чудовиська.

— Змусьте його вийти на площу, щоб я змогла попасти в нього цією колбою, а я решту зроблю! — крикнула Кассія.

Розмахуючи мечами і викрикуючи різні непристойності ельфи заманили  монстра на площу до фонтану,  чекаючи, поки Кассія завершить зробить свою частину роботи. Чудовисько було насправді велетенським. Наздоганяючи Лоріна, який штрикнув його мечем в бік і кинувся втікати, монстр провалився в фонтан своєю здоровенною лапою. Це затримало його на кілька секунд, яких було         достатньо для того, щоб Кассія пожбурила в нього колбою з блакитним розчином. Флегатрон голосно заричав, захитав головою і вже за кілька секунд перед ними в фонтані  плюскалася  ящірка, розміром з невеликого собаку. Кассія обережно взяла тварину на руки, загорнула в ганчірку, яка валялася посеред вулиці і прошепотіла, погладжуючи його по голові:

—Не бійся маленький, тепер тебе ніхто не образить, на страшного монстра не перетворить, будеш жити в мене, я тебе мишами годуватиму.

— Що ж, чудовий початок дня, — пробурмотів Лорін, ховаючи меч.

Проте ранок ще не закінчився. Із купи мотлоху, який монстр розкидав у провулку, раптом вилізло щось схоже на людину. Огрядний гном, прикритий дерев’яною кришкою, як щитом.

Гном виглядав  кумедно і водночас загадковим. Його залізна шапка, трохи зсунута набік, виглядала так, ніби він її у когось позичив, а її розмір тільки підтверджував цю здогадку. З під шолома виглядало довге, таке ж розкуйовджене руде волосся.  Густа борода, така ж руда як волосся, була розхристана і спадала до грудей, виглядаючи дуже кумедно. Очі гнома, ледь помітні з під густих брів сяяли, як дві золоті монети і здавалися  ще яскравішими  на фоні брудного обличчя, прикритого пилюкою, брудом  й і подряпинами.

Він був одягнений у простий одяг: потерта туніка, яка явно бачила не одну пригоду, а на поясі був широкий коричневий  шкіряний ремінь з масивною срібною пряжкою, на якому висіла невелика шкіряна торба, звідки виглядали ручка невеликої алебарди й якийсь наполовину з’їдений крендель. Маленькі, але сильні руки гнома міцно тримали уламок дошки, який він, схоже, намагався використати як щит, щоб захиститися від монстра. Загалом, вигляд у нього був брутальний, але з ноткою дивакуватого шарму.

— Оце так! Я був упевнений, що це кінець!— вигукнув він, струшуючи з себе пил і дрібні уламки.

— А це ще що за чудо? Також результат чийогось невдалого експерименту? — тихо запитала Ріанель, вказуючи на дивного персонажа.

— Мене звати Гундрік! Гундрік Десятилітній! — гордо сказав гном, ледь не впавши через розв’язані шнурки та його чоботах, якими вони були обв’язані навколо. .

— Десятилітній? Тобі ж на вигляд усі сто! — здивувався Лорін.

— Та ні, це прізвисько! Усе тому, що за кожні десять років свого життя я встигаю наробити стільки дурниць, що дехто і за сто не втне, але я ще досі живий!

— Чудово, тепер у нас є офіційний талісман невдачі, — пробурмотіла Ріанель.

— А що це ви тут робите? Б’єтеся з монстрами?  Ви герої-мандрівники які знищують нечисть? Тоді я з вами!— Гундрік блискавично вистрибнув із купи уламків, намагаючись виглядати максимально героїчно, чим викликав сміх у присутніх.