Читати книгу - "1. Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"

Слідопити стояли під дубом, переварюючи новину.

Їхній кіт, той самий розумний Бублик, який завжди знав більше, ніж говорив, був викрадений.

Їхня гордість, їхній напарник, їхній головний слідопит – у лапах злочинців!

Максим тримав у руках Бубликовий нашийник, стискаючи його так, що побіліли пальці.

Соломія нервово гризла кінчик олівця, плануючи щось божевільне у своїй голові.

Тимко кусав губи, дивлячись на Івана, який був у стані панічної атаки.

Іван бігав колами навколо дуба, заламуючи руки.

– Ми всі помремо. Все, кінець. Це була гарна історія, шкода, що ми не вижили.

Максим глибоко вдихнув.

– Іване.

– ЩО?!

– Замовкни.

Іван миттєво замовк.

Максим випростався, зітхнув і суворо подивився на всіх.

– Окей, слухайте мене уважно.

Він витягнув блокнот і швидко написав на ньому:

"СПЕЦОПЕРАЦІЯ "ШПИЛІВСЬКИЙ СПЕЦНАЗ"

– Ми не можемо чекати. Якщо вони викрали Бублика, вони знають, що він рознюхав більше, ніж треба.

– Це ж кіт, що вони з ним зроблять? – запитав Тимко.

– Ти недооцінюєш важливість Бублика, – тихо сказала Соломія. – Якщо вони викрали його, вони бояться.

Іван зітхнув.

– Це означає, що тепер і нам треба боятися…

Максим стукнув кулаком по блокноту.

– Це означає, що ми атакуємо першими.

Усі одночасно підняли голови.

– Що ти сказав? – прошепотів Тимко.

– Ми. Ідемо. У наступ.

Соломія видихнула й усміхнулася.

– Шпилівський спецназ?

Максим кивнув.

Іван похитнувся.

– Це буде страшно…

Максим усміхнувся.

– Саме тому ти йдеш першим.

Іван закричав.

Через двадцять хвилин усі четверо сиділи на горищі у Максима, розробляючи найбожевільніший план у своєму житті.

На старій фанері був намальований приблизний план складу, біля якого востаннє бачили Галю.

Максим взяв олівець і почав креслити.

– Ось тут – головний вхід. Тут, судячи з усього, була Галя. Але десь тут… десь тут вони сховали Бублика.

Соломія нахмурилася.

– Ми навіть не знаємо, скільки їх там.

– Двоє, – вставив Ігор, який сидів у кутку і досі виглядав так, ніби не спав кілька днів.

Усі повернулися до нього.

– Двоє? Ти впевнений?

Ігор повільно кивнув.

– Вони планували вивезти Галю разом, але щось пішло не так. Тепер вони не можуть цього зробити швидко, бо залишилися тільки удвох.

Максим швидко записав це.

– Це наш шанс.

Іван зітхнув.

– Окей. І як ми будемо їх атакувати? Кидатимемо в них каміння?

Максим усміхнувся.

– Каміння – це план "Б".

– А план "А"?

Соломія взяла блокнот.

– Ми діємо розумно.

– ЧОМУ НЕ МОЖНА ПРОСТО ПОКЛИКАТИ ДОРОСЛИХ?! – вибухнув Іван.

Максим помахав пальцем.

– Дорослі не повірять, що наш кіт був детективом і рознюхав злочин.

– Але ж…

– Ми йдемо туди. Самі.

Іван приклав руку до серця.

– От і все. Прощавай, життя.

– Живи гідно, Іване. – Максим поклав руку йому на плече.

– Дякую…

– А тепер збирайся.

– Я ненавиджу вас усіх.

Була пізня вечірня пора, коли четверо дітей – озброєні велосипедами, мотузкою, двома пакетами борошна і пляшкою води (бо Тимко сказав, що йому може захотітися пити) – підійшли до складу.

– Останній шанс здатися, – прошепотів Тимко.

Іван підійшов до нього, поклав руку на плече і серйозно подивився йому в очі.

– Якщо ми помремо – знай, що я тебе завжди ненавидів.

Тимко усміхнувся.

– Почуття взаємні.

Максим вдихнув.

– Усі на місця.

Соломія сховалася за старими ящиками, що стояли біля складу.

Тимко підкрадався до дверей.

Іван втиснувся в кущі, готовий втекти у будь-яку секунду.

Максим зайняв місце за парканом і витягнув свою головну зброю – великий мішок з борошном.

Усі мовчали.

В очах кожного було лише одне – бойова готовність.

Тоді Максим прошепотів у темряву:

– Починаємо.

Тимко повільно потягнув двері складу.

Вони скрипнули.

Усі завмерли.

Тиша.

Жодного звуку.

Максим обережно виглянув.

Темрява.

Але…

На дальньому кінці складу щось тихо нявкнуло.

Серце в нього підскочило.

Бублик був там.

Максим дав сигнал Соломії.

Вона непомітно прослизнула між ящиками.

Тимко тихо крадькома поповз за стелажі.

Іван… залишався в кущах.

Максим нахилився, набрав повні жмені борошна і…

РІЗКО КИНУВ ЙОГО В ПРОСТІР!

Борошно вибухнуло білою хмарою в повітрі, затуляючи зір.

Усередині складу почувся вигук.

– ЩО ЗА?!

– ХТО ТУТ?!

Але вже було пізно.

Соломія миттєво кинулася до Бублика.

Тимко розгорнув мішок і почав кидати борошно скрізь, створюючи хаос.

Іван… просто закричав від страху.

Максим кинувся вперед.

Він схопив Бублика, вирвав його з рук злочинців, підняв на руки і закричав:

– ВСІ ТІКАЄМО!

Бублик подивився на нього і м’яко муркнув.

Він знав, що його врятують.

І тепер у них був лише один шлях – геть звідси.

Вони вилетіли зі складу, лишаючи позаду крики і розсипане борошно.

Спецоперація "Шпилівський спецназ" була успішною.

Але боротьба ще не закінчилася.

Їм залишалося врятувати Галю.