Читати книгу - "«спадкоємиця темряви» частина 1, Настя Коваленко"

Ніч огорнула Гоґвортс чорним покривалом.

Місяць ховався за хмарами, і в повітрі витав запах магії та небезпеки.

Селестіна стояла на внутрішньому подвір'ї замку, загорнута в темний плащ.

Біля неї — Скорпіус.

Він мовчки простягнув їй руку.

— Готова? — запитав він тихо.

Вона кивнула, намагаючись не виказати тремтіння в пальцях.

Її план залежав від цього моменту.

Він міцно стис її руку й повів вузькими потаємними коридорами, куди звичайні учні не мали доступу.

Вони спускалися все нижче й нижче, аж поки дійшли до старої башти — колись її використовували алхіміки, а тепер вона стала місцем для темного ритуалу.

Селестіна краєм ока бачила, як за ними, ховаючись у тіні, прослизають фігури під мантіями-невидимками — Орден Надії був поруч.

Несподівано Скорпіус зупинився.

Він зняв капюшон і дивився на неї так, ніби хотів щось сказати важливе.

— Я… я не хочу, щоб з тобою щось сталося, — прошепотів він.

Селестіна відчула, як щось важке зжало її серце.

Вона ненавиділа, що їй доводиться брехати.

Але ставки були надто високі.

— Зі мною буде все добре, — сказала вона, примушуючи себе усміхнутися. — Ми ж разом.

Скорпіус підвів її до великих дерев'яних дверей, облитих стародавніми рунами.

За ними вже зібралися інші змовники.

— Ти — наша надія, — сказав він і обережно торкнувся її щоки.

У відповідь вона тільки мовчки кивнула й зробила крок уперед.

Час настав.

За її спиною блиснуло ледь помітне світло — Орден був готовий втрутитися в потрібну мить.

А сама Селестіна стискала в руці чарівний камінь — таємну зброю, що допоможе зірвати ритуал із середини.

Кінець розділу!