Читати книгу - "«спадкоємиця темряви» частина 1, Настя Коваленко"

Селестіна трималася впевнено, хоча серце тріпотіло мов пташка.

Вона вдягла темні шати й стала поруч зі Скорпіусом і його найближчими спільниками.

— Вітаю серед обраних, — холодно привітав її Скорпіус, пильно вдивляючись у її очі. — Ти зробила правильний вибір.

Вона злегка всміхнулася, ховаючи справжні емоції.

— Я пам’ятаю тільки обличчя тих, хто мене зрадив, — сказала вона. — Я хочу помсти.

Це задовольнило Скорпіуса.

Але коли він відвернувся, вона ледь помітно доторкнулася до чарівного браслета на зап'ясті — саме через нього вона могла передавати короткі повідомлення Ордену Надії.

Гра почалася.

Вечорами вона слухала їхні розмови й таємно надсилала друзям відомості: час ритуалу, місце, хто буде охороняти башту.

Скорпіус із кожним днем ставав до неї все уважнішим.

Подавав руку.

Захищав від грубих жартів інших.

Навіть приносив їй чай у бібліотеці.

Одного вечора, коли вони сиділи на даху старої вежі, Скорпіус подивився на неї по-справжньому інакше.

— Ти інша, — прошепотів він. — Не така, як усі.

Селестіна опустила погляд, приховуючи тривогу.

— Може, ти теж, — обережно відповіла вона.

Скорпіус усміхнувся.

На мить він виглядав не як змовник, а як звичайний хлопець, який вперше закохався.

Але Селестіна знала: не можна розслаблятися.

Її місія ще не завершена.

У браслеті миготіло слабке світло — знак від Лілі:

"Час готуватися. Ми поруч."

Вони мали всього декілька днів, щоб розіграти фінальну партію.

Кінець розділу!