Читати книгу - "Ніколи, Кен Фоллетт"

Таб рухався хоч і незграбно, та дуже мило. Молотив руками й ногами не до ладу, зате добряче веселився. Тамарі сподобалося танцювати з ним. Атмосфера легкої сексуальності в клубі нагнала на неї грайливий настрій.

За годину вони пішли випити коли й відпочити. Відкинувшись на канапу за столиком, Таб запитав:

— Ви куштували колись марк?

— Це якийсь наркотик?

— Бренді з виноградних шкірок, що зостаються після вичавлювання соку. Спочатку це було дешевою альтернативою коньяку, але згодом стало повноцінним напоєм. Сьогодні його роблять навіть у Шампані.

— Дайте вгадаю, — мовила Тамара. — У вас є пляшка вдома.

— То ви телепатка.

— Усі жінки мають телепатичні здібності.

— Отже, ви знаєте, що я планував запросити вас до себе на келишок.

Їй було приємно. Він одразу вирішив, що їхні стосунки дещо глибші за професійні. Однак вона так не вважала.

— Ні, дякую, — відповіла Тамара. — Було весело, але не хочеться затримуватися допізна.

— Як скажете.

Вони вийшли надвір. Їй зробилося трохи сумно й соромно за те, що відхилила його пропозицію.

Попросивши швейцара пригнати його машину, Таб захотів підвезти Тамару. Вона відмовилася й викликала свого водія. Поки чекали, Таб сказав:

— Було неабияк приємно поспілкуватися з вами. Може, повечеряємо якось? Із марком чи без.

— Гаразд, — погодилася вона.

— Наступного разу можна обрати місце з більш невимушеною атмосферою. Скажімо, якийсь місцевий ресторан.

— Чудова ідея. Подзвоніть мені.

— Домовилися.

Під’їхала Тамарина машина, і Таб притримав їй двері. Вона цмокнула його в щоку.

— На добраніч.

— Солодких снів.

Машина домчала Тамару до посольства, і вона піднялася до себе.

Роздягаючись, подумала, що він їй страшенно подобається, але миттю нагадала собі, що смак на чоловіків має нікудишній.

За Стівена вона вийшла, ще коли навчалася в Чиказькому університеті. Майже одразу після весілля з’ясувалося, що жодні обітниці не спроможні стримати його від перелюбу. Він спав з усіма підряд, тож вони розбіглися вже за пів року. Відтоді Тамара не розмовляла зі Стівеном і не мала жодного бажання побачитися.

Після Чикаго вона закінчила магістратуру на факультеті міжнародних відносин Паризького університету, відомого як Sciences Ро, спеціалізація — Близький Схід. Там зустріла іншого американця на ім’я Джонатан і вийшла за нього, припустившись чергової помилки. Він був чуйний, розумний і дотепний у сексі, хоч і дещо ванільно-солодкий. Вони жили щасливо разом, допоки обоє не усвідомили, що Джонатан — гей.

Розлучилися по-доброму, і вона зберегла про нього приємні спогади. Тепер вони зідзвонювалися по три-чотири рази на рік.

Частково проблема полягала в тому, що Тамара приваблювала багатьох чоловіків. Симпатична, жвава, сексуальна, вона чудово розуміла, як легко впадає їм в око. Найскладніше було розібратися, хто потрібен саме їй.

Лягла в ліжко, вимкнула світло, та все думала про Таба. Він просто красень. Заплющила очі й уявила його. Високий, стрункий, волосся ніби створене, щоб його пестили, блакитні очі, в які так і хочеться задивитися. Хоч у що він вбереться — у костюм, як сьогодні, чи в повсякденний одяг — усе пасувало йому бездоганно. Раніше Тамара дивувалася, звідки в нього гроші на такі вишукані речі, а сьогодні він сам усе пояснив: має заможну родину.

Вродливим чоловікам Тамара не довіряла. Он Стівен теж був красенем, але такі нерідко виявляються марнославними егоїстами. Якось вона переспала з одним актором, котрий зрештою спитав: «Ну як я тобі?» Можливо, Таб теж такий, хоч їй чомусь так не здавалося.

Невже Таб і справді такий чудовий, яким здається? А чи й він стане черговою прикрою помилкою? Вона погодилася побачитися з ним іще раз, тож більше не зможе вдавати, ніби це знову суто ділова зустріч. «От і подивимося», — подумала Тамара й на тому заснула.

Розділ п’ятий

Рано-вранці, поки сонце стояло низько, а повітря було прохолодне й незапилюжене, Тамара ходила в басейн при посольстві. Зазвичай плавала на самоті. Цілих пів години вона могла думати про все, що завгодно: Абдулову сміливість, Декстерову неприязнь, Карімову прихильність і Табів очевидний інтерес до неї. На завтра вони запланували друге побачення: напої в нього вдома й вечеря в його улюбленому арабському ресторані.

Вийшовши з води, Тамара помітила, що на тапчані біля басейну, спостерігаючи за нею, сидить Декстер. Відчула роздратування, особливо, коли він зиркнув на її купальник. Загорнулася в рушник, щоб не почуватися голою.

— Хочу попросити тебе перевірити дещо, — сказав він.

— Добре.

— Знаєш, де міст Нґелі?

— Аякже.

Міст Нґелі пролягав через річку Лоґон, якою проходив кордон між Чадом та Камеруном, і слугував пунктом його перетину. Він сполучав Нджамену з камерунським містом Куссері. По суті мостів було два: високий шляхопровід для транспорту й старий, нижчий та вужчий — для пішоходів.

Затінивши очі долонею, Тамара глянула на південь.

— Його навіть видно звідси. Напряму десь півтора кілометра.

— Це прикордонна переправа, та охороняють її не дуже пильно, — провадив Декстер. — Більшість машин не зупиняють. Щодо пішоходів, то вони переважно родичі або друзі прикордонників. Проблеми виникають лише в білих. З них здирають вигадане мито на в’їзд або виїзд. Сума залежить від того, наскільки заможний у людини вигляд. Беруть прикордонники тільки готівку. Гадаю, далі можна не розповідати.

— Ні.

Тамара зовсім не здивувалася. Чад славився високим рівнем корупції. Та це була проблема не ЦРУ.

— Чим він нас зацікавив?

— Мій інформатор каже, що пішохідний міст взяли під свій контроль джихадисти, замасковані під військових. Місцевих не чіпають, а ось іноземців обдирають. Вони підняли ціни, а виторг ділять із прикордонниками, які пускають те позавіч.

— А до чого тут ми? Цим повинна перейматися місцева поліція.

— Якщо мій інформатор не помиляється, це якраз-таки наш клопіт. Бо річ тут не в хабарях. ІДВС прагне контролювати пункти пропуску.

Тамару це не переконало. Навіщо воно ІДВС? Не розуміла, в чому тут вигода джихадистам.

— Чи надійний ваш інформатор?

— Досить надійний. Але перевірити все ж варто. Поїдь туди й подивися.

— Добре, але мені знадобиться охорона.

— Навряд. Але якщо тобі так буде легше, можеш узяти із собою кількох військових.

— Я поговорю з полковницею Маркус.

Тамара піднялася до себе, вдягнулася й вийшла в ранкову спеку. Військові на території посольства мали власну будівлю. Вона зайшла туди й розшукала кабінет Маркус. Секретарка пустила її, сказавши, що полковниця буде за хвилинку.

Тамара оглянула