Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Строк минає на світанку 📚 - Українською

Читати книгу - "Строк минає на світанку"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Строк минає на світанку" автора Корнелл Вулріч. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 34
Перейти на сторінку:
дуже обережний.

— Я вас не розумію. Ви кажете, що я вас не знаю, то як у вас може бути мій чек? — Голос зазвучав певніше. — Боюся, що ви помиляєтесь.

— Та ні ж бо, містере Гоумз, ось він у мене в руці!

Голос неначе затнувся і через силу спитав:

— А на чиє він ім'я?

— Зараз, хвилинку… — Задля більшої переконливості Квін трохи помовчав, а тоді проказав так, ніби читав уголос: — Стівен Грейвз…

Нехай Гоумз думає, що чек потрапив до нього випадково і що він нічого не знає. Адже їх іще розділяє надто велика відстань.

Голос захлинувся, немов застряг у горлі. Квін чув, як він силкується видобутись звідти.

Це він! Він. Коли вже він так хвилюється на віддалі, то можна собі уявити…

Аж ось голос заговорив знову:

— Дурниці. Я не виписував чека на це ім'я. Слухайте, голубе, я не знаю, чого ви хочете, але раджу вам не…

Квін старався говорити спокійно.

— Якщо ви порівняєте його з корінцями вашої чекової книжки, то побачите, що я кажу правду. Збоку тут є число двадцять. Отже, це двадцятий чек у вашій чековій книжці. Виписаний він на банк «Кейз Нешнел». Датований двадцять четвертим серпня на суму дванадцять тис…

Квінові здалося, що чоловік на тому кінці проводу розпадається, — ось там грюкнуло, брязнуло, неначе він упустив з рук трубку.

Спіймався! Тепер уже спіймався!..

— А яким чином… яким чином цей чек опинився у вас?

— Я знайшов його, — просто відказав Квін.

— А чи ви не скажете… чи не скажете, де ви його знайшли?

Ага, нервується! Он як часто дихає, а то раптом зовсім затихає. А тоді знов починає дихати часто-часто. Квін чув усе це так, наче тримав біля вуха не телефонну трубку, а стетоскоп.

— У таксі, на сидінні. Мабуть, хтось там розкривав у темряві гаманця й загубив чек.

Нехай думає, що то Грейвз.

— А хто з вами був, коли ви його знайшли?

— Нікого. Я був сам.

Голос удав недовіру, немовби спонукаючи Квіна признатися.

— Е, так-таки сам? У таких справах дві голови завжди краще. Ну, скажіть, хто був з вами?

— Та кажу ж вам — нікого не було. Вам що, ніколи не доводилося бути самому? Нікого зі мною не було.

Голос хотів почути саме це. Відповідь йому сподобалася. Квін це зрозумів.

— А кому ви його показали? З ким розмовляли після того, як знайшли його?

— Ні з ким.

— А хто з вами зараз?

— Нікого нема.

— Чого ви раптом вирішили подзвонити мені о пів на п'яту ранку?

— Я подумав, що, може, він вам дуже потрібний, — відказав Квін так простодушно, що той не міг йому не повірити.

Голос помовчав — нехай співрозмовник думає, що він зважує його слова.

— Ну, припустімо, що це правда. Теоретично. Але припустімо й таке: цей чек мені не потрібен, він для мене нічого не важить. Що ви зробите в такому разі? Викинете його?

Неначе на це запитання могло бути дві відповіді!

— Ні, — спокійно мовив Квін. — Тоді я спробую розшукати того, на чиє ім'я виписано чек. Стівена Грейвза. І постараюся його знайти.

Коли досі супротивник іще зберігав самовладання, то тепер він подався. А втім, як добре подумати, він подався уже раніше. Здавалося, в трубці чути, як стукоче його серце. Наче от-от вискочить із грудей.

Раптом їхню розмову перепинили.

— Ваші п'ять хвилин скінчилися, — обізвалась телефоністка. — Вкиньте ще одну монету, будь ласка… — Вона зверталася до Квіна.

Він подивився на монету, котру держав у руці на той випадок, якщо перший дзвінок буде марний. На хвильку загаявся, аби випробувати того, другого.

Голос відчайдушно заволав:

— Хвилиночку! Не роз'єднуйте, дуже вас прошу!..

Квін кинув монету. Телефон клацнув — вони могли розмовляти далі.

«А я ще боявся випустити його! — подумав Квін. — Це він боїться мене випустити».

Голос неабияк перелякався. Він визнав за краще припинити комедію.

— Ну гаразд, я хотів би поглянути на той чек, що ви маєте, — поступився він. — Правда, він ні для кого анічогісінько не вартий. Просто вийшло непорозуміння і…

Квін не попустив йому.

— Чек повернуто з банку, — мовив гостро.

Голос і це проковтнув.

— Дозвольте мені спитати вас… Ви казали, ваше прізвище Флін?

— Квін. Та це не має значення.

— Розкажіть мені трохи про себе. Хто ви? Де робите?

— А яке це має відношення до нашої розмови?

Голос правив своєї:

— Ви одружені? Маєте сім'ю?

Квін зволікав з відповіддю. Навіщо він про це питає? Щоб прикинути, скільки заплатити йому за мовчання? Ні. Тут якісь інші мотиви. Може, хоче дізнатися, чи буде хто розшукувати його, Квіна, якщо… якщо з ним щось станеться…

Він відчув, як йому на потилиці дибиться волосся.

— Я одинак, — сказав нарешті. — Живу сам-один.

— І не маєте хоч би сусіда по квартирі? — вкрадливо допитувався голос.

— Нікого. Як самотній вовк.

Голос, здавалося, примірявся. Ходив довкола, обнюхував капкан і, нарешті, потягнувся до принади. Квін відчув, що принадою був уже не чек. Нею було його життя.

— Ну, то слухайте, Квіне. Я хочу побачити чек і, може, спробую щось для вас зробити.

— Авжеж, це справедливо.

— Де ви зараз?

Квін подумав, чи можна сказати правду. Мабуть, можна.

— Я на П'ятдесят дев'ятій вулиці. Знаєте, така маленька кав'ярня… На П'ятдесят дев'ятій вулиці. Я дзвоню звідти.

— Зараз я одягнуся… Розумієте, коли ви подзвонили, я був уже в ліжку. Я одягнусь і вийду, а ви йдіть… Стривайте, я подумаю…

Голос намагався щось обміркувати. Не тільки, де їм зустрітися, а щось іще. Квін спокійно чекав.

— Так от, я вас прошу: ідіть до Колумбової площі… знаєте, де Бродвей збочує від Центрального парку? На розі побачите кафе, воно відчинене цілу ніч. Зайдіть туди і… Ви маєте при собі гроші?

— Ні.

— Ну дарма, однаково зайдіть туди. Вас там ніхто не потурбує. Скажете, що чекаєте на когось. Сядьте біля вікна, біля самого вікна, що виходить на Бродвей. Через п'ятнадцять хвилин я дам вам знати.

«Навіщо йому знадобилося, щоб я перейшов в інше місце? — думав Квін. — Чому не хоче зустрітися зі мною тут? Певне, боїться пастки. Боїться, що тут зі мною хтось є. Він не сказав: «Я прийду туди». Сказав: «Я дам вам знати». Хоче побачити, чи я справді сам. Він веде хитру гру, та хоч би яка хитра вона була, це його не врятує. Чек у мене. І він хоче дістати його, хай би навіть це забрало цілу ніч і йому довелось би обійти весь Нью-Йорк…»

Квін і далі удавав з себе

1 ... 22 23 24 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Строк минає на світанку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Строк минає на світанку"