Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Строк минає на світанку 📚 - Українською

Читати книгу - "Строк минає на світанку"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Строк минає на світанку" автора Корнелл Вулріч. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 34
Перейти на сторінку:
простодушного недотепу.

— Гаразд, — погодився він.

— Через п'ятнадцять хвилин, — повторив голос.

Розмова скінчилася.

Квін одійшов від телефону і подався до чоловічої вбиральні. Там він прихилився до стіни й скинув одного черевика. Вийняв із кишені чек, загорнув його в клаптик паперу й поклав у черевик. Тоді знов узувся. Він наслідував Грейвза.

Повернувшись до зали, він спинився біля прилавка з посудом. У кав'ярні, крім нього, нікого не було, а офіціант за прилавком дивився в інший бік. Квін узяв ножа і спробував пальцем лезо. Ніж був тупий. А втім, згодиться хоча б на те, щоб налякати. Він обмотав ножа паперовою серветкою і засунув у внутрішню кишеню піджака. Потім через парк пройшов до Колумбової площі і хвилин за дванадцять був уже в кафе. Сів за стіл біля вікна, що виходило на Бродвей, і чекав. Разів зо два озирнувся на протилежне вікно, з боку Центрального парку, йому здалося, що під вікном спинилася машина. Постояла трохи й повільно від'їхала. А може, просто стояла перед світлофором.

Минуло п'ятнадцять хвилин. Минуло вісімнадцять… Двадцять…

Квіна охоплював неспокій. «Може, я не зрозумів? А що, як він просто вигадав час, щоб утекти? Можливо, він дужче боїться мене, аніж хоче здобути чек? Я певен, що Грейвза убив він. Безперечно, він. А я сам усе зіпсував і випустив його!»

Чоло йому зросив холодний піт. Квін витирав його, та піт виступав знову.

Раптом позаду нього, в касі, задзвонив телефон. Квін озирнувся, тоді знову втупив очі у вікно. Позаду хтось стукав у скло. Він озирнувся ще раз і побачив, що касир робить йому знаки підійти.

Квін підійшов до каси, і той сказав:

— Тут просять до телефону чоловіка, що сидить біля вікна. Слухайте, сюди ж не можна дзвонити… — І все-таки передав Квінові трубку.

То був Гоумз.

— Це ви, Квіне?

— Так. Що там у вас?

— Я чекаю на вас у барі Овена. Це на П'ятдесят першій вулиці.

— Що це за вигадки? Ви ж сказали мені прийти сюди. Чого ви крутите? Навіщо я маю гасати по місту?

— Нуте, йдіть сюди. Можете взяти таксі, я заплачу за вас. Скільки часу вам треба?

— А може, ви знову крутите?

— Та ні, я вже тут.

— Гаразд. Побачимо, чи ви там є.

Двадцять сім хвилин на п'яту

Ресторан уже був зачинений. Її туди не пустили. З дверей один по одному виходили люди й зникали в темряві. Люди, що заробляли там собі на прожиття. Для ресторанної обслуги то була немов п'ята година пополудні — адже. день у них починався не тоді, коли в інших.

Руді походжала по тротуару перед дверима.

Там, у цьому ресторані, рудоволоса жінка в ясно-зеленій сукні передала Грейвзові записку. Так-так… Тепер поміркуємо. Щоб написати записку, їй потрібні були папір і олівець. Жінки її типу не носять у сумках таких речей. Вони радніше подають звістки очима або стегнами. А може, все-таки в цієї були папір і олівець? Не виключено. Тоді справа ускладнюється. Та будемо виходити з того, що вона їх не мала. Отже, мусила десь узяти. Навряд, щоб вона зупинила когось під час танцю і спитала: «Чи нема у вас олівця й паперу?» Так само навряд, щоб підійшла до якоїсь парочки чи компанії за столом і попрохала в них. Хто ж тоді лишається? Офіціант, котрий її обслуговував, — якщо вона сиділа за столом. Бармен — якщо стояла біля прилавка.

Тож Руді й далі походжала перед зачиненим рестораном.

Навіть тут, на вулиці, вона могла пізнати, хто виходив з дверей. Оця метка малявка, досить вибагливо убрана, певне, працює в гардеробі.

Руді зупинила її.

— Ні, жодна жінка не брала в мене олівця. Та в мене його й немає.

І вона пішла собі вулицею — тендітне пташеня на малесеньких ніжках.

А оця молода негритянка, мабуть, з жіночої туалетної кімнати.

— Якого олівця? — спитала вона. — Для брів?

— Ні, звичайного, яким пишуть.

— Е, любонько, хіба ж туди для того ходять! Ви не там шукаєте.

— І ніхто за весь вечір не попрохав у вас олівця? — не вгавала Руді.

— Ні. То, мабуть, єдине, чого в мене не прохали. Та й не маю я там олівців. До речі, треба буде завтра принести. А що, як хто спитає?..

Вийшов чоловік. Бармен.

Він спинився і похитав головою.

— Ні, біля мене ніхто не просив олівця. Спитайте Френка, коли він вийде. Він працює з другого боку.

Він пішов.

Ще один… Потім іще…

— Так, я Френк.

— У вас не брала олівця жінка… висока жінка з рудим волоссям, у зеленій сукні? Пригадайте, хто-небудь просив у вас олівця?

Він ствердно кивнув головою.

— Так. Я пам'ятаю. Руда. Пам'ятаю. Десь близько півночі.

— А ви не знаєте, як її звуть?

— Ні, не знаю. Здається, вона працює в якомусь ресторані тут поблизу.

— А в якому, не знаєте?

— Ні. Мені так здається, бо хтось запитав у неї: «Що ти тут робиш? Хіба у вас уже зачинили?»

— Але ви не знаєте…

— Я не знаю, хто вона й звідки. І взагалі нічого про неї не знаю. Вона взяла в мене олівець, щось написала, тоді віддала олівця назад.

Він постояв ще трохи. Більше розмовляти не було про що.

— З охотою допоміг би вам…

— Якби ж то ви могли!.. — мовила вона глухо.

Він повернувся й пішов. А вона стояла на тротуарі зовсім розгублена. Мабуть, нічого їй більше не дізнатися. До мети було так близько і водночас так далеко!..

Вона підвела голову. Френк обернувся. І раптом пішов назад, до неї.

— Я бачу, ви дуже засмучені?

— Дуже, — призналася вона.

— Може, оце вам стане в пригоді? Я не знаю, чи ви сама робите в ресторані, але ті, що там роблять, мають чудні звички. Тут недалеко є кав'ярня, де вони завжди збираються, коли ресторани вже зачинені. Я кажу про всяких акторочок. То їхнє улюблене місце. Вони там збираються і їдять морозиво або вершковий крем. Загляньте туди, може, про що дізнаєтесь. Я думаю, є рація спробувати.

«Є рація спробувати!»… Руді пустилася бігом. Френк здивовано провів її очима. Вона бігла всю дорогу — два невеликих квартали.

Звичайно, вони не стояли гуртом коло прилавка, як вона собі уявляла. Було надто пізно, і більшість уже порозходилась по домівках. Лишалися тільки троє, одна — з великим хортом на повідку. Певне, вийшла прогулятися з ним перед сном: з-під її накинутого на плечі пальта видніла піжама, а на голих ногах були пантофлі. Всі троє оточили собаку, годували

1 ... 23 24 25 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Строк минає на світанку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Строк минає на світанку"