Читати книгу - "У чому ж таємниця?"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я все думаю, — промимрила Сюзанна, — чому ви вчепилися за ці щелепи?
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Наступного дня відбулася висадка десанту, як висловився Жан-Луї. По обіді він провів дівчину в затишну вуличку, що бралася трохи вище Монпарнасу. Зійшли сходами на шостий поверх, постукали у перші дворі праворуч. Помешкання Агати Каз складалося з двох кімнат. Жакліна, коли навчалася на підготовчих курсах, спала на канапці в більшій кімнаті, Анрі — в їдальні на розкладному ліжку, з яким він вовтузився щовечора й щоранку, вносячи й виносячи його.
Агата Каз була старша від свого покійного брата ми п'ятнадцять років. Коли померла їхня мати, що за рік перед тим повдовіла, майбутньому батькові Жакліни сповнилося тільки два роки. Агата замінила йому матір і віддала братові чи не найкращі свої літа. Панни Каз частенько, коли хотіла виправдати надмірну вимогливість до себе й до інших, натякала на свою самопожертву. У тридцять років вона вже набула всіх рис строї панни. Ставши службовкою міністерства фінансів, вона переселилася до Парижа. Саме того року її брат пішов добровольцем до війська.
Тітка Агата радо прийняла Жакліну й Жана-Луї, хоча зовні не виявляла особливого захоплення. Юнак помітив, що стара панна стримано ставиться не тільки до нього, а й до своєї небоги, яка так несподівано приїхала до Парижа, наче втекла з Пєрсака.
Коли ж Жан-Луї не знав, що Жакліниній тітці шістдесят шість років, він дав би їй щонайбільше шістдесят. Досить висока, не дуже міцної будови, колись темнокоса, але вже посивіла, Агата Каз ніколи не носила за вухом золотого ланцюжка від пенсне, як це роблять її ровесниці. Користувалася окулярами тільки в особливих випадках.
Господиня привела гостей до їдальні.
— Тітонько, ти вже знайома з Жаном-Луї, він приходив до Анрі, — защебетала дівчина.
— Я пізнала пана…
— Маршана, — підказала Жакліна.
— Ага, Маршана. Як ся маєте, добродію?
— Дякую, пані, все гаразд.
— Сідайте, будь ласка, погомонимо.
Усі троє посідали довкола лакованого столика, вкритого вишиваною скатертиною.
— Тітонько, я хочу насамперед признатися, що віднині Жан-Луї буде не тільки приятелем Анрі…
— О! — Агата вп'ялась очима в юнака, здогадуючись, про що йтиме мова.
— Так, так, тітонько. Ми подумали, що замість листа краще самим приїхати до Парижа й познайомити тебе з Жаном-Луї, з твоїм майбутнім зятем. Ми хочемо одружитись.
— Що ти кажеш? — тітка аж підскочила в кріслі.
Збагнувши всю урочистість цієї хвилини, Агата Каз підвелася, підійшла до буфета, взяла окуляри, надягла їх і відійшла до вікна.
— А підійдіть-но сюди.
Жан-Луї слухняно підійшов до неї.
— Отже, ви збаламутили голову моїй небозі. Ви ходите без капелюха. Здається, тепер у молоді так заведено. Щоб ти хоч трохи молодшим був… Але годі про це. Маю надію, мій майбутній зятю, що Жакліна буде щаслива з вами, — обернулася вона до небоги. — Ти, Жакліно, писала, що таки хочеш учитись на лікаря? Твій сердешний тато…
— Тітонько, — перебила її Жакліна, — Жан-Луї — парижанин.
Юнакові здалося, що зараз слід було йому втрутитися в розмову:
— Добродійко, мій батько просив запитати у вас, коли ви зможете прийняти його й маму.
— То ваш батько про все уже знає?
«Ех, дав маху!» — подумав Жан-Луї.
— Я завше ділився з ним своїми планами.
— Бачу, бачу… Гаразд, я прийму ваших шановних тата й маму завтра по обіді, якщо для них так буде зручно.
Здавалося, вона була вдоволена. В її голосі забриніла ніжність, коли вона заговорила:
— Дитино моя, віднеси валізку до кімнати. Бо ж, ясна річ, ти поки що ночуватимеш тут.
Юнак і стара панна залишилися наодинці біля вікна.
— Мої батько й мати будуть раді зустрітися з вами. Жакліна стільки мені розповідала про вас! Тому й вони вже трошечки вас знають…
— Аякже, вона, напевно, наговорила вам усілякого.
Юнак аж рота роззявив.
— Звісно, я не вмію говорити по-вашому, вже не ті літа… — вперше всміхнулася вона. — Ви кохаєте її?.. Моє питання несподіване, еге ж?
— Ми любимо одне одного, добродійко…
— Отож, коли ви приїхали?
Вона знову начепила окуляри й пильно розглядала Миленькими оченятами хлопця.
— Ми приїхали з Аустерліцького вокзалу; наш поїзд Прибув о 15 годині 37 хвилин.
Щодо часу прибуття поїзда, він збрехав. І знову на устах старої панни майнула посмішка, цього разу іронічна. Вона сховала у футлярчик окуляри, а тут і Жакліна вернулась.
— Добре, Лінусю, ти мені потім розкажеш, як у вас усе вийшло… А ви, Жане-Луї, знаєте ж, що я їй давно вже за маму? Отож віднині буду й ваша теща.
— Якби-то вони всі такі були, як ви! — чи то жартома, а чи, може, й поважно промовив юнак.
— Еге ж, дякую за комплімент. Ну, я так довго вас затримала тут. А на вас, напевне, чекають ваші… Вони ж так давно вас не бачили.
Наступний візит Жоржа Маршана з дружиною до Агати Каз — на цьому наполягав їхній син — здавався вельми складним.
— Головне, тату, — говорив Жан-Луї, — не забудь надягти капелюха, бо тітка Агата дуже дотримується старих звичаїв. Тільки попереджаю, вона не любить зайвої балаканини. Надягни рукавички, це справить на неї краще враження, йдеться про моє щастя і, якщо ти колись був у моєму становищі…
Жакліна, слухаючи поради Жана-Луї, тільки сміялася.
Був вівторок. Маршани закінчували обідати. За вікном зеленів садок Школи декоративного мистецтва. Час від часу на цій затишній вулиці проїздив автомобіль і лунав скрегіт гальм з перехрестя Ульмської вулиці. Ще вранці юнак і дівчина купили собі обручки.
По обіді Жан-Луї пішов з Жакліною до тітки, де його наречена хотіла переодягтись до вечірньої зустрічі з Дагроном та американцями, що мала відбутися в одному з ресторанів Булонського лісу. О п'ятій годині пішли від тітки, бо в той час до неї мали прийти з візитом батько й мати Жана-Луї. Вернувшись, Жаклін сказала, що просиділа з Жаном-Луї зо дві години в кіно. Тепер вона поспішала переодягтися.
Агата Каз саме закінчувала мити посуд, коли Жан-Луї приїхав по Жакліну на батьковому авто. Стара панна погодилася залишити ключі під солом'яною матою біля дверей, щоб небога не турбувала її, коли повертатиметься додому. Жан-Луї знав, що з Аленом їм доведеться просидіти години до третьої.
Тітка провела їх аж до виходу. Крадькома кинувши оком навколо, чи хтось, бува, не стежить, просунула два ключі під солом'яну мату.
— Доброї вам розваги, діти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У чому ж таємниця?», після закриття браузера.