Читати книгу - "Відчай"

— Вас треба розуміти так, що ви відмовляєтесь допомогти нам?

— Повторюю: доти, поки я не матиму зустрічі з сином, поки його і Олександру Гавриліну не звільните, я й пальцем не кивну.

Зразу заговорив Мальков:

— Я хочу вказати вам, Аркадію Аркадійовичу, на ряд ваших помилок… По-перше, ви просили Ісаєва допомогти нам… Це неправильно… Йдеться про допомогу Батьківщині, більшовицькій партії, радянським людям, які досі живуть у Білорусії і на Смоленщині в землянках, а гроші, щоб поставити їм будинки, можна просити тільки у шведів… По-друге, ви вжили слово «ультиматум», замість того щоб назвати речі своїми іменами: «нахабство»… По-третє, ми не повернемо окуляри Ісаєву, як ви пообіцяли, доти, поки він не почне працювати… Якщо ж він не почне роботи по Валленбергу і не заявить про це зараз, негайно, в моїй присутності, я попрошу дати мені ті матеріали на нього, які у вас є… Їх підібрали? Чи ви весь цей час гралися з ним у вашу звичну христову доброту?

— Ми не підбирали документів, — відкашлявшись, відповів Аркадій Аркадійович. — Я сподівався на партійну дисципліну Ісаєва, як-не-як старий чекіст…

— Якщо він старий чекіст і ви переконані в його партійній дисципліні, яке ви маєте право тримати його в камері?! — Мальков навіть пристукнув пухлою долонею об бильце крісла. — Ви зобов'язані вибачитися перед ним, заплатити йому компенсацію й видати квартиру… Чому ви не зробили цього? Чому порушуєте Конституцію?! Хто дав вам право на сваволю?!

— Товаришу Мальков, дозвольте до… — почав був Аркадій Аркадійович здавленим, тихим голосом…

— А що ви мені можете доповісти? — так само холодно, ніби давив пресом, продовжував Мальков. — Що?!

Аркадій Аркадійович знову відкрив сейф, робив він це тепер крекчучи, з натугою, вийняв кілька невеличких папочок і, м'яко ступаючи, майже навшпиньки, підійшов до Малькова:

— Це неоформлені епізоди…

Не приховуючи роздратування, Мальков гортав папки, одну впустив; Аркадій Аркадійович швидко підняв її; першим поривом — Ісаєв помітив це — було покласти її на коліна Малькова, але коліна були жіночі, округлі, папка не вдержиться, зсунеться, конфуз, керівництво ще більше розгнівається, тому вирішив тримати в руках…

Не підводячи очей від папок, Мальков спитав:

— У Югославії, в сорок першому, ваш псевдонім був Юстас?

Ісаєв зняв окуляри, поклав їх на стіл, потер обличчя, розглядаючи стіни кабінету, — Маркс, Сталін, Берія; на запитання, звернене у порожнечу, не відповів.

— Я вас запитую чи ні?! — Мальков підвищив голос і підняв очі на Ісаєва.

— Пробачте, але я не зрозумів, до кого ви звертаєтесь, — відповів Ісаєв. — У мене поки ще є ім'я… Імена, точніше кажучи… Так, у Югославії я виконував завдання командування також під псевдонімом Юстас.

Мальков зачитав:

— «Єдино реальною силою тепер є товариш Тіто (Броз), який користується неабияким авторитетом серед комуністів і ліворадикальної інтелігенції…» Це ви писали?

— Так.

— Наполягаєте на цьому й тепер?

— Звичайно.

Мальков простяг другу папку Аркадію Аркадійовичу;

— Дайте йому подивитися підпис… Якщо впізнає, нехай підтвердить.

Аркадій Аркадійович швидко підійшов до Ісаєва, поклав перед ним папку, в якій було зроблено проріз, де вміщувався німецький підпис — «Штірліц».

— Ваш? Чи фальсифікація?

— Мій.

— Засвідчіть російським підписом.

— Спочатку я повинен подивитися, який текст я підписував.

— При чому тут текст? Йдеться про достовірність вашого підпису.

— Я нічого не підпишу, не подивившись текст…

Аркадій Аркадійович відкрив папку: підпис був на чистому аркуші паперу.

Ісаєв перекреслив підпис, розписався заново й приписав: «підпис правильний, полковник Ісаєв», поставив дату й місце — «МДБ СРСР».

Як тільки Аркадій Аркадійович одійшов від Ісаєва, Мальков підняв над головою третю папку:

— «Зобов'язуюсь після повернення в СРСР працювати на англійську розвідку з метою висвітлення діяльності МДБ СРСР, полковник Ісаєв (Юстас)». Що це таке?! Чий підпис?! Чий папір?! Англійський папір і ваш підпис!

— Ви ж прекрасно знаєте, що це фальсифікація Рата, так званого Макгрегора, — відповів Ісаєв. — Я не дуже розумію, навіщо вам обставлятися фальшивками? Ніхто не знає, що я повернувся, шльопнете без фальшивок — і кінці у воду…

Мальков відповів розлючено:

— Тоді нам доведеться шльопнути й вашу бабу! Ви ж хотіли з нею побачитися?! Пригадуєте німецьке прислів'я:

«Що знають двоє, те знає й свиня»?! А які у нас підстави її розстрілювати?! Немає й не було! Тягне на заслання!.. А тепер доведеться вибивати рішення на її розстріл! — він обернувся до Аркадія Аркадійовича. — Всі спасенні розмови з ним кінчайте! Або протягом тижня вибийте з нього те, що треба, або готуйте матеріали на Особливу нараду, я проведу потрібний вирок…

І, схопившись з крісла, Мальков пішов до дверей; Аркадій Аркадійович дріботів слідом, усім своїм видом показуючи малість свою, розгубленість і вину.

Оббігши Малькова, Аркадій Аркадійович розчинив двері, і тут Ісаєв голосно сказав:

— Деканозов[3], стійте!

Реакція Деканозова, який називав себе Мальковим, була приголомшлива: він присів, як заєць, що вискочив на стрільця.

— Вислухайте, що я вам скажу, — вимогливо карбував Ісаєв. — І доручіть так званому Аркадію Аркадійовичу вимкнути мікрофони — для вашої ж користі: працюючи з Шелленбергом, я прослухував частину ваших бесід з Герінгом і Ріббентропом, а також з Ніночкою…

Деканозов повільно випростався і коротко кинув Аркадію Аркадійовичу:

— У підвал, розстріляти негайно, справу оформите потім, — і знову відчинив двері.

Ісаєв розсміявся — щиро, без награшу:

— Мій розстріл означає і ваш розстріл, Деканозов, бо моя одіссея, все те, що я знав, зберігається в банку і її опублікують, якщо я зникну зовсім… Сядьте навпроти мене, я вам дещо розповім — про Ніночку також…

— Мовчати! — Деканозов зірвався на крик; кричати, мабуть, не вмів, звик до того, щоб присутні чули його шепіт, не те що слово. — Вибийте з нього, — сказав він пополотнілому Аркадію Аркадійовичу, — все, що він знає! Де зберігається одіссея?! Принесіть її мені на стіл. Строк — два тижні, — і він знову відчинив двері.

— Деканозов, — посміхнувся Максим Максимович, — може, ви виб'єте з мене все, я не знаю, як катують у тому будинку, де не залишилося нікого, хто починав працювати в сімнадцятому. Заздалегідь домовлено, що рукопис повернуть тільки мені в руки, в Лос-Анджелесі, сам на сам. І якщо мої друзі не одержать мого запрошення — вони, до речі, стали й нашими друзями, бо повірили мені, — і не проведуть місяць у мене в гостях, у моєму домі, — вони опублікують те, що я їм довірив. Ключ від мого сейфа в банку у них, віддадуть вони його тільки мені — в присутності адвоката й нотаріуса… Мій підпис на