Читати книгу - "Лев, Чаклунка і стара шафа"

новиною, яку вони почули (звісно, від пані Бобрихи), було що їхнього брата врятували і пізно ввечері допровадили до табору. А зараз він з Асланом. Діти швиденько поснідали і висипали з шатра. Аслан та Едмунд прогулювалися вдвох по зарошеній траві. Всі решта трималися на деякій відстані. Немає потреби переказувати (зрештою, ніхто й не чув), що говорив йому Аслан, проте тієї розмови Едмунд не забуде ніколи. Як тільки Аслан помітив дітей, він одразу попрямував до них разом з Едмундом.

— Ось ваш брат, — промовив він, — і… годі говорити про те, що вже минулося.

Едмунд підходив до кожного, тиснув руку і казав:

— Прости мене.

І кожен відповідав:

— Усе гаразд.

І всяк захотів щось сказати, аби розвіялись будь-які сумніви у тому, що останні події бодай якось затьмарили їхні стосунки. Це мали б бути якісь прості, звичайні і зрозумілі слова, та, мов навмисне, нікому нічого не спадало на думку. Але вони навіть не встигли відчути себе незручно у цій ситуації, бо до Аслана саме підійшов один із леопардів:

— Пане, прибув посланець від ворога. Він просить авдієнції.

— Нехай підійде, — промовив Аслан.

Леопард відійшов, а невдовзі повернувся із гномом Чаклунки.

— З чим ти прийшов, сину безодні? — запитав Аслан.

— Королева Нарнії і Володарка Самотніх Островів вимагає запевнення своєї безпеки. Тоді вона прийде порозмовляти з тобою про справу, яка однаково торкається вас обох, — доповів гном.

— Королева Нарнії, аякже! — не втримався пан Бобер. — Оце нахабство…

— Спокійно, Бобре, — сказав Аслан. — Невдовзі всі імена буде повернено їхнім істинним володарям. А зараз не будемо сперечатися. Перекажи своїй володарці, сину безодні, що я обіцяю їй повну безпеку за умови, що вона залишить свою паличку під отим великим дубом.

Це узгодили і двоє леопардів пішли разом із гномом, аби пересвідчитися, що Асланову умову дотримано.

— А що коли вона оберне леопардів у камінь? — прошепотіла Люсі до Пітера. Гадаю, що леопарди теж про це подумали, бо аж вигнули спини і попіднімали сторч хвости, як коти, що побачили перед собою здоровецького грізного собаку.

— Все буде добре, — прошепотів у відповідь Пітер. — Він не посилав би їх, якби не був певен у їхній безпеці.

За кілька хвилин з'явилася й сама Чаклунка. Вона піднялася на вершину пагорба і рушила просто до Аслана. Вона підійшла майже впритул і зупинилась перед ним. Трійко дітей, які ще ніколи не бачили її обличчя, відчули, як мурашки поповзли їм по спинах: такий-бо страшний був її вид. Серед звірів прокотилося приглушене гарчання і рик. Хоча надворі світило ясне весняне сонце, усіх раптово пробрав крижаний холод. Лише двом, здавалося, нічого не заважало: це були Аслан і Чаклунка. Дивно ж виглядали ці два лики — золотавий і мертвотно-білий — поруч одне з одним. Чаклунка уникала погляду Аслана, і пані Бобриха відразу це зауважила.

— У тебе тут зрадник, Аслане, — вимовила Чаклунка. Звичайно, кожен із присутніх здогадався, що вона має на увазі Едмунда. Проте Едмунд зараз — після всього, що довелося пережити, та після вранішньої розмови — найменше турбувався про себе. Він тільки увесь час невідривно дивився на Аслана. Здавалося, хлопець зовсім не намагався вникнути, куди ото хилить Чаклунка.

— Так, справді, — відповів Аслан. — Але він не тебе зрадив.

— Чи ти забув Древнє Передання? — поспитала Чаклунка.

— Скажімо, таки призабув, — сумно похитав головою Аслан. — Розкажи нам про Древнє Передання.

— Розказати вам? — перепитала Чаклунка. Її голос майже зривався на вереск. — Розказати тобі, що написано на Камінному Столі, який ото стоїть біля нас? Розповісти тобі, про що кажуть древні письмена, вирізані на жертовному камені, що на Заповідному Пагорбі? Розповісти, що вирізьблено на скіпетрі Володаря? Принаймні тобі відома Магія, яку Володар заклав ув основу існування Нарнії від самого її початку. Ти знаєш, що кожен зрадник належить мені як моя законна здобич і що за кожну зраду я маю право вбивати.

— О, — озвався пан Бобер, — так ось як тобі прийшла у голову фантазія оголосити себе королевою. Ти ж була катом у Володаря. Тепер розумію.

— Годі, Бобре, — зупинив його Аслан. З його грудей вихопився низький рик.

— Так ось, — вела далі Чаклунка, — людська істота належить мені. Я забираю її життя. Її кров — моя власність.

— Тоді підійди і забери його, — прогудів буйвол із людською головою.

— Дурню, — гарикнула Чаклунка і жорстока посмішка скривила її вуста, — невже ти гадаєш, що твій господар може силою позбавити мене моїх прав? Він обізнаний із Древнім Переданням ліпше за тебе. Він знає: якщо я не отримаю крові у викуп, як велить Закон, уся Нарнія занепаде і згине від вогню й води.

— Істинна правда, — погодився Аслан. Я не заперечую цього.

— О Аслане, — прошепотіла Сюзан йому на вухо, — чи не можемо ми… маю на увазі, ти не віддаси його, правда ж? Хіба не можна якось змінити це Древнє Передання? Невже не можна нічого вдіяти?

— Діяти супроти Магії Володаря? — мовив, обернувшись до неї, Аслан. Здавалося, обличчя його заступила тінь. Більше ніхто не зважився про це з ним заговорити.

Едмунд стояв по інший бік від Аслана і не відривав від нього очей. Від хвилювання йому перехопило подих:. Спершу хлопець було подумав: може, варто щось сказати, — але відчув, що від нього нічого зараз не вимагається, треба тільки чекати і скоритися волі Аслана.

— Відійдіть усі, — звелів Аслан, — я мушу поговорити з Чаклункою сам-на-сам.

Усі виконали наказ. Хвилини тягнулися нестерпно довго. Усі були вкрай напружені, поки Лев та Чаклунка упівголоса вели свою бесіду. Люсі скрикнула:

— Ох, Едмунде! — і заплакала.

Пітер обернувся спиною до всіх і дивився у далечінь, де мріло море. Бобри взялися за лапи і стояли, похиливши голови. Кентаври важко переступали з ноги на ногу. Та невдовзі всі притихли і навіть було чути джмеля, який саме пролетів угорі, а знизу, з лісу, долинали пташині співи і легенький легіт листя. Розмова між Асланом та Чаклункою, здавалося, не закінчиться ніколи.

Нарешті Аслан промовив:

— Можете підійти. Я владнав справу. Вона не посягатиме більше на кров вашого брата.

Усі полегшено зітхнули. Рядами покотився приглушений гомін.

Чаклунка вже йшла було геть, із виразом недоброго тріумфу на обличчі, коли раптом спинилася, обернулася до Аслана і спитала:

— Але чи можу я бути певна, що ти дотримаєш обіцянку?

— Гр-р-р! — грізно заревів Аслан, звівшись на задні лапи зі свого трону. Його велика паща відкривалася ширше і ширше і з неї виривався гучний рик. Чаклунка на якусь мить завмерла, роззявивши рота, видивившись на