Читати книгу - "Сурма лебедя"

Всі, хто спостерігав за рятувальною операцією з берега, і рятувальники в човнах, усі закричали: «Гурра! Слава!» Руками й корпусом Ренет припав до шиї Луї. Його врятовано в останню мить. Ще б хвилина — і хвилі б його поглинули, пішов би хлопчина на дно. Вода швидко заповнила б йому легені — і все…

— Слава Богу! — закричав містер Брикл у свій мегафон. — Луї! Ти вчинив справжній подвиг! Табір «Кукускус» ніколи не забуде цього дня! Добру славу табору врятовано! Ми все ще лишаємось рекордсменами у справі безпеки…

А Луї не звертав особливої уваги на весь той гамір. Дуже обережно доплив він до Семового човна, і тоді Сем перетягнув Ренета до свого каное, всадив на кормі.

— І кумедний мав же ти вигляд, як їхав верхи на лебеді, — сказав Сем. — Тобі ще пощастило, що взагалі живий лишився. Ти ж не готовий був самостійно виходити в каное на середину озера!

Але Ренет був такий мокрий та нажаханий, що не годен був бодай слово мовити. Він тільки сидів, витріщившись у простір, та випльовував воду й сапав надсадно.

Згодом, за вечерею, містер Брикл поставив Луї по свою праву руч, на почесне місце. Коли всі повечеряли, директор табору підвівся й виголосив промову.

— Ми всі були свідками того, що сталося на озері сьогодні. Ренет Скіннер порушив табірне правило: сам, нікого не попередивши, узяв човна й зазнав катастрофи. Він уже тонув, коли лебідь Луї, швидко перегнавши усіх інших рятувальників, добіг до нього, посадив собі на спину й врятував йому життя. Встаньмо ж усі й поаплодуймо Луї! Овацію героєві!

Усі хлопці та вихователі підвелися й заплескали в долоні, вигукуючи: «Слава! Гурра!» — ще й торохкаючи ложками по металевих тарілках. Тоді всі знову посідали. Луї був збентежений.

— А зараз скажи нам, Ренете, — звернувся до врятованого містер Брикл, — чи ж не спонукав тебе цей порятунок змінити свою думку про птахів? Бо першого дня свого перебування в таборі ти був заявив нам, ніби ти не любиш птахів. Сподіваюсь, твоє ставлення до пернатих змінилось. Яка ж твоя думка тепер?

— Мене досі нудить, — поскаржився Ренет Скіннер. — Я був майже втонув — як воно не нудитиме? У мене в шлунку й досі ще повно озерної води!

— Це так, але як щодо птахів? — допитувався містер Брикл.

Ренет на якусь мить тяжко задумався.

— Ну, — мовив він нарешті, — я вдячний Луї за те, що він урятував мені життя. Але все одно мене верне від птахів!

— Та невже? — здивувався містер Брикл. — Надзвичайний випадок! Навіть після того, як птах урятував тебе, не давши потонути, тебе верне від птахів? Що ж ти маєш проти пернатих?

— Та нічого, — відказав Ренет. — Нічого проти них я не маю. Просто мене верне від них — і край!

— Окей! — мовив містер Брикл. — Гадаю, ми на цьому облишимо цю тему. Але весь табір пишається Луї. Він — найвидатніший наш вихователь, великий сурмач, величний птах, могутній плавець і чудовий друг. Він заслуговує на медаль! І я зараз-таки, негайно напишу рекомендаційного листа з клопотанням, щоб Луї нагородили медаллю за порятунок на водах!

І містер Брикл дотримав своєї обіцянки. Написав такого рекомендаційного листа. А за кілька днів по тому прибув із Вашингтона чоловік — привіз Медаль за Порятунок На Водах. Усі таборяни стояли, вишикувавшись, і дивились, як він почепив медаль Луї на шию — поруч із сурмою, грифельною дощечкою та крейдяним олівцем. Медаль була прекрасна. І з неї промовляли викарбовані золотом слова:

А Луї скинув свою дощечку й написав: «Дякую вам за цю медаль. Це для мене велика честь!»

Собі ж він подумав: «Щось усе більше важких речей теліпається у мене на шиї! Досі мав я дощечку, олівця й сурму, а тут іще й ця медаль на бідну мою шию. Я стаю схожий на якогось хіпі. Сподіваюсь, я все-таки зумію здійнятися у повітря, коли відростуть мої махові пера!»

Того вечора, як посутеніло, Луї заграв «Колискову» — та так гарно, як досі ще ніколи її не грав. А той чоловік, що привіз медаль, тільки слухав та спостерігав собі. Він майже не вірив ні своїм вухам, ні очам. Коли ж він повернувся до столиці, то всім-усім розповідав, що бачив і чув. Слава Луї росла. Уже всі знали його ім'я. По всій країні люди говорили про лебедя, що не тільки називався сурмачем, а й справді грав на сурмі.

У сурми є три невеличкі клапани. Призначені вони для пальців виконавця. Ось який вони мають вигляд:

Натискаючи на них у належній послідовності, сурмач може відтворювати всі ноти музичного звукоряду. Луї часто задивлявся на ці три клапанці, але ж застосувати їх він ніяк не міг. Так, він мав по три передні пальці на кожній лапі, але ж ті пальці, як і в усякої водоплавної птиці, були поєднані перетинками. Ота перетинчастість лап якраз і не дозволяла йому використовувати кожен із тих пальців поодинці, незалежно один від одного. Для початку йому поталанило: ті клапани не потрібні для простих сигналів горніста, бо ж там ідуть прості комбінації до, мі й соль, а сурмач може програвати до, мі та