Читати книгу - "У черзі за святою водою"

Також дуже добре, якщо вони облаштували собі останній спочинок не в столиці, а в якому-небудь Меджибожі, чим підняли статус місцевості — і свій. Все таки така собі узагальнена «кремлівська стіна» уніфікує та мимоволі знижує статус непересічного небіжчика. У столиці так багато всього! Щоби подбати про свою унікальність у віках, варто облаштувати свою власну «Ясну Поляну» і зробити її місцем прижиттєвого паломництва, що гарантуватиме й відповідну шану у вічності.

Також на духовно-туристичній мапі світу чимало місцевостей, де геній не конче має народитися, може провести кілька років, а то й кілька місяців, чим, одначе, може освятити місце свого тимчасового пристановища, стати таким собі Арлем ван Гога.

Що є спільним для всіх провінцій земної кулі, які народили генія, або ж прихистили його на певний час, але, найкраще, якщо народили? Вміння пишатися ним. Всі знають видатного французького співака й актора Жака Бреля, який колись гримів, а нині належить історії мистецтва. Французького? Я думала саме так, поки не потрапила до Бельгії, де в кожному кіоску в продажу диски з його піснями. Чому така честь для давно померлого співака? Бо він не француз, а бельгієць, який досяг успіху у Франції, а значить, і у світі. Франкомовна Бельгія є провінцією стосовно до Франції. Краянин, який став відомим, — головне надбання провінції. Це як актор Яковченко («український Чарлі Чаплін»), який народився в Прилуках, чий день народження — це день міста Прилуки. Так і вищий ранжиром співак і актор Жак Брель став найвеличнішим з усіх бельгійців усіх часів і народів за рейтингом «Великі» за форматом ВВС. Не політичний діяч, як у більшості європейців і американців, не святий отець, як у фламандській Бельгії, не борець за волю, як у болгарів, а комедіант, якого Франція забула, там багато таких, але Бельгія пам’ятає, бо забути не може.

Так, геній може народитись і в столиці. Але там пам’ять про нього не буде наповнено таким піднесеним сенсом, який вкладають у пам’ять про своїх великих земляків тільки мешканці далеких та близьких провінцій.

«Тут був священний ліс. Крилатий посланець...»
Тут був священний ліс. Крилатий посланець Ступав стежинами божественного гаю. Тепер на місці міст уже й руїн немає. По схилах бронзових отари йдуть овець. Узгір’я без лісів. Позублений вінець З зелених сутінків таємно визирає. То чий прадавній біль мій віщий дух діймає? Хто знає шлях богів — початок і кінець? Розмито урвища та, як і перше, скалля Із гуркотом гучним несеться у провалля, І море клекотить, і береги гудуть. І ночі зоряні в сльозах підуть за кручі, Й відцурані боги знов прагнуть, знову звуть, І темні лики їх явились... неминучі.

Максиміліан Волошин,

переклад з російської Євгенії Кононенко

2. Моя Україна
«Ніхто не буде вже такий терплячий...»
Ніхто не буде вже такий терплячий. І так, допоки не втомився зір, Волосся, очі, ніс, уста тремтячі Лягають зі свічада на папір І оживає незнайомий вир, Немов за ворожіння, і неначе Негашених свічок легкий пунктир У зорях захитається, заплаче. Зітреться все, неначе олівець, І знайде в забутті швидкий кінець Автопортрет, як і саме обличчя,