Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший 📚 - Українською

Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

296
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 203
Перейти на сторінку:
як і ми ото, обмануті, - чогось не домовляв Ганні Левко.

- Чого ж їм того обману ніхто не розкриє, окаянним? Руїни ж тільки творять повсюди та голод, то нащо вона така, ота революція? – горіли в Ганни очі ненавистю.

“Тепер і я те побачив, як вернувся”, - подумав про себе гість, але сказав інше.

- Не так воно все просто, як нам здається, Ганнусю, кхе-кхе-кхе! Тобі, забитій нуждою і безпорадністю, видно одне, а Карпові і його побратимам – інше. Білопогонників ще є та є повсюди, та й банди не знищені гепсом, - підпирав Левко істиком гилу, аж побагровівши від кашлю. – Я ось приніс тобі трохи нових грошей, то придбай найнеобхідніше, - поліз гість за пазуху. – Гроші мені віддавати не будеш, бо я заборгував їх Карпові ще в полку і пообіцяв повернути тобі, як лиш вернуся додому. Тут не всі, решту поверну пізніше, як жити буду.

- Які гроші? – не розуміла Ганна, жадібно дивлячись на асигнації, які виклав на стіл Левко. – Карпо, як навідувався, нічого не говорив.

- Вивіряв мою совість, молодице, тому й не говорив. Бери та ховай хутчіш, бо ще хтось упреться в хату і побачить.

- Спасибі, Левку, але як ви ото заборгували йому стільки?

- Ховай-ховай, кажу, та кріпися, лишилося недовго і до Карпового повороту, може, іде до кращішого життя. А Матвія Василенка, Миколу Криворучка і Йону Якіра я знаю, в обиду вони, сподіваюсь, нас не дадуть. Правда, Жлобу мені знати не доводилося, але Карпо з Пилипом до босяка якогось не пристали б, то вірю, що й він порядний, - закашлявся знову Левко затяжисто. - Жаба якась засіла мені в груди, як по холоду переходили Сиваш, і геть зі світу зводить, - ніби вибачався перед Ганною, зводячись на ноги, Левко. – Кхе-кхе-кхе!.. Кхи-кхи-кхи!..

Постоявши в порозі, гість ще оповідав то се, то те для годиться і чомусь спитав про Варвару Хорунжу.

- Отаку споруду розчали, а як подумати, для чого? – обдивлявся він хату, комору і стайню.

- Та ж гадалося, сім’я буде чималою, Домашка чи й Пилип із сім’єю житимуть якийсь час. Тодосько помалу возить глину візочком, хоч і пухлий, кізяки беремо без кошту на торговищі. Діждемо нового хліба, то помалу пошпаруємо та закидаємо, як будемо живі.

- Дай-то Бог, молодице.

- Циган Василь обіцяв мені дорешетити дровником комору, то і її можна буде закидати та шпарувати потроху, – ділилася планами Ганна. – Він навіть обіцяв привезти, як дочекаємося, хліба. А дядько Харитін дозволили нарубати вориння в Ліску.

- Ти молодець, бачу, даєш раду і капелі, і обійстю. Радий, що тепер виживете якось, а Карпо невбарі верне додому і тобі в поміч стане, - потішив Левко Ганну на прощання.

- Розлю…бив він мене, - вирвалося у Ганни разом з плачем.

- Не розлюбив, Ганнусю. Нужда, горе, смертний бій день-у-день, - не до любові йому. Зазнавши лиха всякого, він мимохіть змінився. Не звір же він, а людина!

- Ото лише й того, що не звір, а звіриного в ньому залишилося багато, Левку, - поскаржилася Ганна.

- Поговорю з братом Никодимом, щоб поміг тобі, бо сам нездужаю вже. Грушу, кхе-кхе-кхе, зрізати б треба рівненько, може б пустила пагони. То бувай, пришлю Никодима, - взявся він рукою за дашок кашкета. – Грошей не шкодуй, - притишився, - бо всяке може бути. Поміняй гепсом на харчі, та й квит!

- Спасибі вам, Левку, - ступила Ганна вслід гостеві попід вориною. – Хай Бог вас береже!..

По відході Левка, прикривши колодкою двері, Ганна зайшла в світличку, огледілася, завісила хусткою вікно і відкрила, ніби якусь святиню, шухляду стола, перехрестившись. Асигнації були зовсім нові і заворожували її виглядом і кількістю. Отож, наспіх розділила їх на купки і знову засунула шухляду.

- Найперше, мушу дістати хоч мірочку кукурудзяного борошна, - прийшло їй на ум. - До борошна ще яку пляшечку олії та кружок макухи. Добре було б і картоплі докупити – і для їжі, і на вічка. Тодоськові штани й сорочку мушу купити, - зітхнула, - поки дешеві. Частину грошей приховаю про чорний день… Чого ото Левко радить поміняти їх хутчіш і гепсом? Пронеси, Боже, і помилуй нас! – перехрестилася вона.

Гроші замінили безнадію на віру у вижиття і додали Ганні сил. У неї появилося бажання діяти, душа її заспівала, серце забухкало радістю, але водночас їй було лячно, що гроші можуть пропасти. Почувши гуркіт у дворі, вона виглянула, відхиливши хустку, у вікно і  побачила там візок із глиною, Тодоська, Домашку і Петруся. Прикривши сонних Ярисю, Лідуню, Гриця, Таню і зовицю Домку, Ганна пішла з хати в розгубі. У дворищі почала лопатити в єдиний заміс вивернуті Тодосем купки глини. Сил не було ні у дітей, ні в неї, та попри те, вони таки скупчили глину для замісу в гірку, притрусили сміттям, потертю і кінським гноєм, навіть водою трохи залили. Ганна вирішила зварити в таганку більше, ніж завжди, картоплі, порушивши тим самим заведену нею звичку ощадності, якої суворо дотримувалася до сьогодні, - на неймовірну радість усієї родини.

Діти пішли з Тодоськом митися в Тясмин, сама вона сполоснулася в ночвах біля криниці і взялася вирізувати вічка з картоплі, кидаючи рештки в таганок з водою. За якусь часину картопля вже булькала, діти навкруг жадібно чекали, а Ганна пеклася, що ні старша Домка, ні Гриць не піднялися з постелі навіть при такій оказії. Десь глибоко в душі Ганни ворушився хробачком докір зовиці, яка ще малим заразила Гриця сухотами, але радість від того, що діти трохи підкріпляться тепер, заглушила його…

Переодягнувшись у святкову одіж, Ганна наспіх запхнула в пазуху купку асигнацій, готуючись іти на роздобутки, та вже з порога вернулася в хату, бо почула якісь скрики на вулиці, вслід їм завалували собаки, а потім затрахкала в Діброві безладна стрілянина, зацокали по бруківці коні, і над містом

1 ... 22 23 24 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"