Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Останній тамплієр 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній тамплієр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останній тамплієр" автора Раймонд Коурі. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 152
Перейти на сторінку:
було мріяти, включаючи чудовий вид на парк. Ще раз окинувши поглядом кімнати, Амелія дійшла висновку, що зайва розкіш — це не її стиль, отже — їй нічому заздрити, хіба що краєвиду.

Вона постояла якийсь час біля вікна, дивлячись вниз на парк. Двоє вершників їхали стежиною. Навіть з цієї відстані можна було помітити, що це жінки. Схоже, одна з них мала проблеми з конем, бо той був або збуджений, або його налякали двоє хлопців, що проїхали повз на роликах.

Ще раз озирнувшись довкола, Амелія попрямувала до виходу, залишивши старшому оперативної групи обов'язок пакувати речі. Вийшовши на вулицю, вона сіла в машину і поїхала до відділка із невтішним для Рейлі звітом.

Останній займався упорядкуванням розкладу кількох другорядних візитів в мечеті та інші місця зосередження мусульман міста. Після короткого попереднього обговорення з Йенсоном підґрунтя цього аспекту розслідування, Рейлі вирішив, що візити ці повинні мати такий характер: без офіційності, не більше за двох агентів або поліцейських, один із яких зазвичай має бути мусульманином. Ані найменшого натяку на поліцейський рейд. Вони прагнули співпраці і, зазвичай, діставали те, чого прагнули.

Комп'ютери у відділах ФБР на Федерал-плазі видавали нескінченний потік інформації, доповнюючи зростаючу хвилю інформації з Нью-Йоркської поліції, а також з відділу внутрішньої безпеки та імміграції. Якщо база даних, що зростала, як гриби після дощу, після теракту в Оклахома-Сіті, рясніла іменами доморощених радикалів та екстремістів, то інформація, яка почала надходити після подій одинадцятого вересня, повнилася відомостями про мусульман багатьох національностей. Рейлі чудово розумів: більшість людей було включено в ці списки не тому, що влада підозрювала їх в тероризмі чи інших кримінальних злочинах або ж у схильності до них, а тільки тому, що вони були мусульманами. Таке ставлення влади до мусульман непокоїло його. Воно вимагало також виконання великого обсягу абсолютно непотрібної роботи, яка полягала у відбиранні декількох потенційних злочинців із чималої кількості людей, єдиним гріхом яких була їхня віра. Він як і раніше вважав, що у справі були замішані доморощені терористи, але бракувало однієї деталі — якоїсь особливої недоброзичливості, логічного зв'язку між групою важко озброєних до зубів фанатиків і Римською католицькою церквою. У пошуках цього зв'язку декілька ефбеерівців прочісували маніфести різних угруповань, а також базу даних, що була у їхньому розпорядженні, на предмет чогось хоч віддалено схожого.

Вийшовши з кабінету Йенсона, Рейлі потрапив у впорядковану метушню агентів, які то кудись телефонували, то витріщалися в комп'ютери, і став пробиратися до свого столу. Діставшись до робочого місця, він побачив Амелію Ґейнс, яка йшла через зал у його бік.

— Приділиш мені трохи часу?

Кожен і завжди неодмінно знайшов би для неї хоч хвильку часу.

— А в чому справа?

— Ти чув про операцію з квартирою, яку ми провели сьогодні вранці?

— Так, чув, — похмуро відповів він. — Проте, це додало нам декілька заохочувальних очок від відділу протидії розповсюдженню наркотиків, що, врешті-решт, не так вже і погано.

Амелія вдала, що не почула сказаного.

— Коли я була там і дивилася з вікна на територію парку, мені впали в око двоє вершниць. Я звернула увагу, що одна з них мала проблеми з конем. І це наштовхнуло мене на думку.

Рейлі посунув їй стілець, щоб вона могла сісти. Амелія була ковтком свіжого повітря в бюро, де переважали чоловіки і де відсоток прийнятих на службу жінок тільки недавно зріс аж до десяти. Вербувальники ФБР не приховували, що хотіли б залучити до служби більше жінок, але поки що охочих було небагато. По правді кажучи, тільки одна жінка дослужилася від рядового агента до звання старшого офіцера, заробивши собі, таким чином, глузливе прізвисько «Чесна Давалка».

За останні місяці Рейлі часто співпрацював з Амелією. Її чарівливість була особливо корисною, коли доводилося мати справу з підозрюваними родом з Близького Сходу. Їм подобалися її руді локони і вкрита ластовинням шкіра, а вчасно «увімкнута» посмішка та оголена в стратегічний момент ділянка тіла давали більше результатів, ніж місяці спостережень. Незважаючи на те, що всі колеги не приховували, що Амелія подобається їм, ця дівчина ніколи не була об'єктом чиїхось сексуальних домагань. Було важко уявити, щоб вона стала жертвою чиєїсь надміру палкої пристрасті. Вона виховувалася в сім'ї військових, де, окрім неї, було четверо братів. У шістнадцять років вона була вже володаркою чорного пояса з карате, до того ж чудово стріляла. Амелія прекрасно могла подбати про себе в будь-якій ситуації.

Одного разу, менше року тому, вони випадково зустрілися в кавовому магазині, і Рейлі ледь не запросив її на обід. Але зрештою передумав, розуміючи, що існувала ймовірність того — а він на це підсвідомо сподівався — що обідом їхня зустріч не закінчиться. Любовні стосунки з колегами — справа непроста, тим більше в бюро, і він чудово розумів, що нічого путнього у них не вийшло б.

— Продовжуй, — тільки і сказав він.

— Я маю на увазі вершників, що пограбували музей. Проглядаючи відео, можна дійти висновку, що ці типи не просто каталися на конях, а майстерно вправлялися з ними. Узяти хоча б їзду по сходах. Це під силу тільки голлівудським каскадерам, а для дилетантів — достатньо складне завдання.

Вона говорила так, ніби сама була фахівцем у цій справі. А ще в її голосі відчувалося занепокоєння.

Амелія помітила на собі його запитальний погляд і вимушено посміхнулася.

— Не сумнівайся, я умію їздити верхи.

Рейлі відразу збагнув, що вона щось намацала. Він раптом усвідомив важливість зачіпки стосовно коней. У нього вже були підозри в перші години розслідування, коли він подумав про те, що поліцейські, які патрулюють район Центрального парку використовують

1 ... 22 23 24 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній тамплієр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній тамплієр"