Читати книгу - "Червоно-чорне"

І діти вірили. І згодом не одна молода людина, яка приєдналася пізніше до боротьби ОУН чи УПА згадувала, що свій перший чин виконала саме за шкільною лавою.

«Таємнича ОУН — Організація Українських Націоналістів — є нині сильнішою за всі українські легальні партії разом взяті. Вона панує над молоддю, вона творить загальну опінію, вона працює зі страшним темпом, щоб втягнути маси в крутіж революції...».

22 жовтня 1933 року Польська Агенція Телеграфічна (ПАТ) повідомила всьому світові, що у Львові, в радянському консульстві, застрелено начальника канцелярії Майлова і вбивця здався в руки поліції. Як згодом виявилося, бойовик ОУН Микола Лемик здійснив атентат на радянського дипломата як протест проти голодомору, який відбувався у Наддніпрянській Україні.

Вбивством радянського консула планувалось прорвати інформаційну блокаду щодо подій на Великій Україні у 1932-1933 роках. Уся галицька громадськість впродовж року намагалась допомогти своїм братам за Збручем, але абсолютна більшість заходів були безрезультатними. Через те, головним завданням націоналістів було привернення уваги до голодомору та широке інформування світових ЗМІ про ці події. Інформаційним приводом мало бути вбивство радянського консула та відкритий судовий процес над його виконавцем.

З технічної сторони цей атентат був значно складнішим за попередні замахи УВО-ОУН, адже слід було увійти в консульство, орієнтуватися в приміщенні, потрапити на аудієнцію до консула, вбити його і потім живим здатись в руки поліції, щоб чітко й гідно представити мотив атентату на судовому процесі. Підготовкою замаху безпосередньо займались Степан Бандера як Крайовий провідник та Роман Шухевич як бойовий референт.

У внутрішньо-організаційній мережі було розпочато пошук бойовика, який би погодився виконати «мокру справу» (вбивство) з тим, що є небезпека загибелі добровольця. У кінцевому результаті із кількох зголошених вибір впав на 18-літнього студента Львівського університету Миколу Лемика (вибір обумовлений тим, що вік майбутнього атентатника не загрожував йому смертним вироком, а лише пожиттєвим ув’язненням).

За день перед атентатом Лемик був поселений в готель, де мав приготуватися до сповіді й в спокої провести останні години на волі. На запитання провідників про останнє бажання, Микола попросив, щоб його старі черевики передали батькові, який зможе ще з них скористати, а на вечерю задовольнився гречаною кашею з молоком.

Постріл Лемика, який в українських ЗМІ назвали «пострілом в обороні мільйонів», став великим резонансом не тільки в польсько-радянських взаєминах, але великою подією міжнародного масштабу.

Судовий процес над Миколою Лемиком переріс в обвинувачення радянського уряду в організації голодомору. Найкращі українські адвокати і сам Лемик були свідомі, що підсудний буде засуджений до довічного ув’язнення, тож основна мета великого й відкритого судового процесу вбачалась у широкому висвітленні подій на радянській Україні.

Микола Лемик отримав довічне ув’язнення, проте з початком II Світової війни йому, як і тисячам арештованих націоналістів, вдасться втекти із тюрми й, переживши багато пригод, знову повернутися до підпільної діяльності.

«Неприхильна до ОУН тодішня українська преса різних політичних партій у своїх виступах проти націоналістів завжди протиставляла їхній діяльності т. зв. „органічну“ працю, себто, працю в легальних українських організаціях, товариствах та установах, і дорікала, що, мовляв, ОУН відтягає українську молодь від позитивної участи в тому „органічному“ секторі. А тим часом якраз члени ОУН були рушійною силою в праці всіх майже легальних українських культурно-освітніх, виховних і спортових організацій, хоч репрезентативні керівні посади в тих організаціях вони залишали, звичайно, не-членам ОУН, щоб не наражати цих організацій на переслідування з боку польської поліції та влади.

Для підсилення нашого твердження ми наведемо звіт із діяльности 30-х клітин Українського Студентського Товариства на західноукраїнських землях за 1932-33 шкільний рік саме в тому „органічному“ секторі. В тих 30-х клітинах було зорганізовано 697 студентів; із них тільки приблизно половина була членами ОУН, але саме вони на 90% були виконавцями охопленої звітом праці в рамцях діяльности „Студентських Громад“, „Просвіти“, „Рідної Школи“, „Відродження“, „Соколів“ і „Лугів“ на старих статутах.

За звітний час ці українські студенти виголосили доповідей — 921, улаштували спільних сходин із доповідями — 223, підготовили театральних вистав 206, відбули організаційних поїздок у терен — 484, підготовили святкових концертів-академій — 145, влаштували фестинів — 57, вечерниць, забав — 51, виголосили святкових промов — 76, провели люстрацій — 116, загальних зборів — 62, анкет — 14, фізичних вишколів — 13, керували діяльністю товариств — 27, вели гуртки для неграмотних — 79, заснували нові читальні „Просвіти“ — 4, кружки „Рідної Школи“ — 2, гнізд „Сокола“ і „Лугу“ — 6, спортових гуртків — 2, відділів „Відродження“ — 6, інших товариств — 2, театральних гуртків — 5, хорових і музичних гуртків — 14, самоосвітніх гуртків — 22, ощадностевих — 8, спортових товариств — 10, інших