Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман 📚 - Українською

Читати книгу - "I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман"

752
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман" автора Антон Дмитрович Мухарський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман» була написана автором - Антон Дмитрович Мухарський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман" в соціальних мережах: 

Цей роман Антін Мухарський писав понад 20 років. Перші нотатки з’явилися ще в 1997-му, коли він задумав описати пригоди акторів київської театральної трупи «Золоті ворота» на фестивалі в Единбурзі. Вони вийшли окремою книжкою «Попса для еліти» у 2003-му. Але останні роки автора не полишала думка, що ті нариси можна розгорнути у щось епічніше й веселіше. І от маємо справжній роман про диявола (глибоко переконані, що кожен письменник, якщо хоче зватися таким, мусить опрацювати цю тему). Ця книжка писалася і в турецькій Анталії, і в грецьких Афінах, а ще трохи у Нью-Йорку та Сан-Франциско — де тільки доля не носила митця останнім часом. У 2018 році книжка побачила світ, та зараз, у 2020-му, назрів час її перевидати.
Текст за жанром можна охарактеризувати як «націоналістично-містичний», або «антисоросівський», чи «правий роман». Він буде цікавий тим, хто хоч раз замислювався над питанням: ким задумувався і як конструювався той лівацький, глобалістичний світ, у якому ми опинилися після розпаду СРСР? Звичайно, у ньому є «історія кохання», детективна лінія, купа автобіографічних історій, ну і карколомний мікс містики, націоналістичної люті та чорного гумору. Але передусім автору дуже хотілося, щоб ця книжка вийшла веселою і легкою для читання; романом, завдяки якому українці часом жахнуться, а часом посміються із себе, часом пустять сльозу над своїми бідами, а часом спроможуться на вчинок, гідний героїв давніх епосів. Сподіваємося, у пана Антіна вийшло. Принаймні він дуже старався.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 81
Перейти на сторінку:

Антін Мухарський

I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман

Бог любить сильних і слабих карає їхніми руками.

Ніколо Макіавеллі

Дума

про старого педераста

(замість вступу)

28 вересня 2016 року. Нью-Йорк

Знайти гарну каву в Нью-Йорку вкрай важко.

Десь близько сьомої вечора я сиджу за високою стійкою у французькій патісерії «Maison Kayser» на перетині Тридцять шостої вулиці й П’ятої авеню. Дабл капучино вже майже допито до кінця, крихти мигдалевого круасана акуратно загорнуто у зжмакану серветку. З динаміків у закладі комфортно звучить Стінг.

Народу в закладі небагато. Квартет туристів з Нідерландів, божевільний негр у кутку, і ще пара-трійка аморфних персонажів за столиками.

Поважно закинувши ногу на сусідній стілець, я вже хвилин двадцять спостерігаю за людською рікою, що стримить по найбагатшій вулиці світу, раз у раз проказуючи одне слово: «Вавилон».

Колись у далекій юності спершу батьки, а потім і педагоги в інституті неодноразово дорікали мені, що буцім розмови вголос із собою — свідчення якогось там психічного розладу, надовго посіявши в мені страх дійсно збожеволіти, наче той негр у кутку, який то співає пісень, то шалено регоче з нічого. Що поробиш — стан перманентного божевілля для справжнього митця є найкомфортнішим, бо тільки він і дозволяє підтримувати в собі ілюзію, буцім ти — обраний, унікальний, особливий, що, зрештою, дає тобі право на творчість.

У Нью-Йорку це відчуваєш особливо гостро.

Перманентне божевілля — друге ім’я цього міста. Головне тримати все під контролем. Не кидатись на людей, вправно підтримувати світську бесіду, жартувати, згладжувати конфліктні теми і кивати головою, коли хтось поруч виголошує звичайні банальності на кшталт: «Трамп — ембіцил» або «Путін хуйло».

Але якщо добре придивитися: то увесь навколишній світ — це суцільний несмак, банальність та сірість, від якої часом вивертає лівер до блювотиння. І якби не книжки, поодинокі гарні фільми та люди, з якими дійсно цікаво спілкуватися, то хоч з моста в ріку. Чи хіба колись було інакше? І те, що ти переживаєш зараз, теж по суті звичайна банальна сцена — європеєць у Нью-Йорку.

Уточню: гетеросексуальний чоловік сорока восьми років, без фізичних вад, білий, християнського віросповідання, українець за національністю, буржуазний націоналіст за переконаннями. Розлучений батько п’ятьох дітей. У міру питущий, без шкідливих звичок, зі схильністю до помірної гіпертонії та трохи підвищеним рівнем холестерину. Зріст — метр вісімдесят, вага — вісімдесят два кілограми. Очі сірі. Волосся — платиновий блонд. І тут я не випендрююсь, бо волосся в мене й досі гарне, густе, або, як каже моя кохана, «якісне», як і зуби (всі свої). Серед українців це велика рідкість.

Майже п’ять тисяч доларів без копійок лежать у мене в лівій кишені куртки, приємно гріючи серце. Три тисячі за ведення приватної вечірки і ще дві за невеликий концерт-квартирничок у лофті місцевих айтішників зі Львова, які звили собі гарненьке гніздечко в самому центрі Сохо.

Зважаючи на критичний стан моїх фінансів в Україні, Америка — це справжній порятунок. Бо на Батьківщині — біда. На Батьківщині — війна. Майже всі концерти й виступи благодійні. Офіс продано, кишені вивернуто. Аліментні зобов’язання, взяті на себе в жирні довоєнні роки у валюті, суди переглядати відмовляються. Борги зростають. Колишня друга дружина лютує, злигавшись із чиновником з Міністерства юстиції. Шантажує дітьми, яких я не бачив з початку війни, надсилаючи СМС на кшталт: «Утром — дєньгі, вєчєром дєті. Вєчєром дєньгі — утром дєті. Всьо просто: все дєньгі — все дєті!». І нема цьому кінця і краю...

Словом, білий гетеросексуальний чоловік без фізичних вад, двічі розлучений, тричі одружений, багатодітний батько, приватний підприємець та ще й свідомий українець — найнезахищеніша істота на Землі.

Сидиш в Україні і думаєш: «Це капець, шановне панство». Аж раптом дзвінок з Гамерики... «Чи не могли б ви провести як ведучий приватний захід і трохи поспівати пісень?»

«Та ще як міг би-м! Дай вам боже здоровля!»

Виступи відгули. Справу зроблено. За вікнами патісерії в бузкових присмерках уже запалали вогні всесвітньовідомого Емпайр-Стейт-Білдінгу. Завтра зранку літак додому. Солодке почуття безтурботної розслабленості, спокою, затишку та гармонії, яке москалі називають «нєга», накриває мене другою чашечкою капучино за шість з половиною доларів.

Жвава, всміхнена китаянка, либонь, зачувши акцент, подає каву, питаючи:

— Вер ар ю фром?

— Ай ем фром Юкрейн, — відказую доброзичливо.

— Ох, Юкрейн... — морщить вона свого плаского жовтого носика. — Вер із іт?

Я лагідно посміхаюся в роздумах, чи послати її відразу, чи якось таки підтримати бесіду? Моя чемна вихованість і толерантність до місцевих тупих вилупків усе ж бере гору.

— Юкрейн із зе біггест кантрі ін зе Єуроп. Ніар Поланд, Чех репаблік, Романіа. Ві хев зе вор віз Раша нау, — починаю короткий просвітницький курс. (Україна найбільша країна Європи, що знаходиться поруч з Польщею, Чехією, Румунією. На цей час ми маємо війну з Росією.)

— О! — удавано зацікавлено зводить вона брови. — Вор віз Раша? — з розумінням цокає язиком. — Юкрейн із ніар Афганістан? — питає чи то трохи глузливо, чи то направду не знає. (Війна з Росією? Україна це десь поруч з Афганістаном?)

— Фак ю, — кажу стиха, забираючи каву. Просвітницький курс завершено.

Китаянка робить вигляд, буцім не розчула, але я бачу, як у глибині її зіниць спалахує холодний вогник помсти, який виливається в те, що вона довго і підкреслено намагається дати мені решту з десятки дрібними мідяками, які я зневажливо залишаю їй на чай. Три з половиною бакси! Хай того чаю уп’ється, курва. Кажу ж: чекає ще на весь цивілізований світ люта війна з Китаєм.

— Вавилон. Вавилон, — усівшись на стілець, знову продовжую свою заспокійливу мантру, роздивляючись строкатий натовп за вікном.

Здається, що війна вже десь поруч. Такої кількості калік в інвалідних візках, на милицях, з якимись ортопедичними накладками на руках і ногах я не бачив ніде у світі. А ще — надмірно товсті люди. Розпухлі жирні тіла, консистенції різдвяного холодцю, трапляються на кожному кроці. Та ще й жодних стримуючих естетичних рішень, на кшталт широких балахонів чи сорочок, не побачиш.

А ще старі педерасти...

Молодих ще так-сяк можна

1 2 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман"