Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"

У цей момент телефон задзвонив знову. Я не викинула його з балюстради тільки тому, що боялася випадково когось убити.

На дисплеї світився незнайомий номер. Я готова була натиснути на «скинути», але було пізно. Мій порив ніжності все одно вже захлинувся, обірвався, залишивши після себе ніяковість і незручність. Зціпивши зуби, не дивлячись на Сема, я відповіла на дзвінок.

— Алло.

— Це Дар’я Лебедєва? — запитав на тому кінці хрипкий незнайомий голос.

— Так...

— Я Міша. Ви мені залишили свій номер...

Я зрозуміла, що не впізнала його. Я зрозуміла, що геть про нього забула — про хлопця, якому залишилося жити кілька годин, якщо ми не піймаємо його Тінь.

Людський егоїзм не має меж. Я дуже впала у власних очах, але ще більше мене налякав його голос. У ньому чувся смертельний, безмежний жах.

— Зі мною, — хрипко говорив Міша, — я не розумію, що відбувається. Я не знаю, що мені робити. Я...

— Зрозуміла, — сказала я швидко. — Продиктуй адресу, я приїду негайно.

 а останні гроші я піймала «шахід-таксі». З машини передзвонила Піплу. Той сприйняв новину цілком спокійно:

— Скоріше за все, ти йому ніяк не допоможеш — Тінь заникалась і вийде тільки завтра.

— А якщо не вийде?

— Та де вона дінеться... Головне, щоб хлопець з переляку не наробив дурниць. Що природніше поводитиметься жертва — то більша ймовірність, що Тінь підбереться ближче.

У темряві я не знайшла б Мішин під’їзд, якби він не чекав мене на лаві. Було вже пізно, далеко за північ, і якось дивно тихо. Міша здавався страшенно пригніченим:

— Знаєш, я, напевно, дарма тебе потривожив. Вибач, будь ласка...

— Недарма, — я твердо подивилася йому в очі. — Відбувається щось дивне, так?

Він вагався.

— Скажи мені! — благально попросила я. — Я ж не просто так дала тобі свій номер! Значить, можу допомогти!

Він нарешті наважився:

— Ходімо...

Я мовчки піднялася за ним сходами. Квартира, як і сказав Піпл, була під номером сорок один.

— Лера спить, — сказав Міша, причинивши кухонні двері. Це означало: «Вибач, мені дуже ніяково, але ми не повинні шуміти. Мене мучить невідомий кошмар, але я не стану будити свою дівчину, її не можна турбувати. Я на своїй кухні поводитимусь, як злодій, аби вона не ревнувала. Я знаю, на що це схоже, але я не маю часу щось міняти».

Я кивнула. Це означало: «Твій дім — твої правила, я тільки фахівець-рятувальник, тому пояснюй, що тобі загрожує».

На чисто прибраному кухонному столі розташувався ноутбук. Поруч стояв фотоапарат, чомусь на штативі. Міша розвернув його до мене й увімкнув на камері запис ролика, зроблений з екрана комп’ютера.

Це була звичайна репортажна зйомка, схожих роликів повно на «Ютубі»: стіна Головної будівлі університету, газон під нею, юрба людей кудись біжить... Люди оточують того, хто лежить на землі...

Я роззявила рота: це був Міша. Увесь залитий кров’ю, під стіною університету на газоні. Мертвий. Камера наїхала на його лице великим планом...

Зображення зникло.

— Мені прислали посилання з якоїсь лівої адреси, — сказав Міша. Він уже отямився: голос принаймні звучав твердо. — Ролик одразу був вилучений з ресурсу. Але я вже досвідчений — я записав його на відео...

— Досвідчений?

— Це не перший ролик. Сьогодні було ще два.

— Такі самі?

— Ні, — він потер долоні. — Чаю хочеш?

Я похитала головою.

— Два ролики, — повторив він. — На обох був я. Живий. Щось робив, ішов кудись... Тільки, розумієш, я подивився ці ролики... за якийсь час до того, як те, що на них знято, сталося насправді. Заздалегідь. Це ролики з майбутнього. Я божевільний?

— Ні, — сказала я швидко.

— Те, що було записане на перших роликах, неминуче відбувалося в дійсності, — тихо сказав Міша. — Це факт, підтверджений практикою. Якщо взяти це за умову...

Він помовчав.

— Я не знаю, до кого мені з цим іти. Я згадав тебе... ліхтарик...

Найгірше — коли на душі страшно й нудотно, а на тебе дивляться з надією. І треба показувати, що нічого не боїшся, впевнений у собі й знаєш, що все закінчиться добре.

— Ти правильно згадав, — я щосили намагалася не показати страху. — І ти не божевільний. Цього... цього я тобі не можу пояснити,