Читати книгу - "Можливо все!, Джон Вон Ейкен"

Цей шаблон називається так саме тому, що єдиним логічним обґрунтуванням подій людина вважає свої емоції. Ми перекладаємо провину за власні переконання з розуму на почуття (якими нібито, на думку багатьох, не можна керувати – а значить, людина стає заручником своїх емоцій).

«Я постійно почуваюся винним, мабуть, я зла й небезпечна людина і когось весь час кривджу…»

«Відчуваю, що ні на що не здатний – напевне, так і є. Емоцій не надуриш…»

Це – продовження чорно-білого мислення. Тільки відбувається воно за такою схемою:

«Моя презентація пройшла не ідеально» – «Це поразка» – «Я жалюгідний невдаха!»

Таврувати себе подібними «ярликами» безглуздо, адже будь-яка невдача – це подія, а не характеристика людини. Так, ви припустилися помилки, але від цього не стаєте кимось, ким ви не є (наприклад, лузером чи недотепою).

Є в цього шаблону й інший прояв, коли ярлики навішуються на інших людей: «Мій начальник – ідіот, з ним неможливо працювати!» або «Моя подруга – черства й бездушна, вона зовсім не намагається мене зрозуміти». Те, що у вас виникають проблеми на роботі або в особистих стосунках, абсолютно не означає, що причетні до цього люди дурні або нечулі. Не можна чіпляти ярлики, які роблять ситуацію безвихідною! Адже, здавалося б, що можна вдіяти, якщо начальник – ідіот? Хіба звільнитися… Але це далеко не завжди той вихід, який ви можете собі дозволити.

Перша частина такого шаблону – персоналізація – це спроба звинуватити себе й тільки себе в ситуаціях, цілком від вас незалежних. Наприклад, людина, побачивши двійку в синовому щоденнику, лає себе: «Ти нікчемний батько! Проводив би більше часу з дитиною – і син вчився б на одні п’ятірки!»

Або жінка, яку б’є чоловік, може докоряти собі: «Так, я сама нариваюся. Була б хорошою дружиною – то він мене не бив би!»

Друга частина шаблону – це зняття відповідальності з себе в будь-якій ситуації і пошук винних. Перевернемо наведені вище приклади:

1. Син може вважати, що це батько винен у його незадовільних оцінках: проводив би він більше часу з ним – отримував би той лише п’ятірки.

2. Чоловік вважає, що дружина сама доводить його до рукоприкладства: «Ну як можна її не бити, коли вона так поводиться?»

Пошук винних не приводить до розв’язання проблем, бо людина перекладає провину за події на інших – на тих, на кого ніяк не може вплинути, замість узяти ініціативу у свої руки і, не звинувачуючи себе надмірно, приступити до пошуку рішення.

Цей шаблон змушує людину вірити в те, що їй усі щось винні. Наприклад: «Мене вигнали з роботи – держава зобов’язана мені допомагати!» Або: «Я глава сім’ї. Діти повинні мене поважати вже тільки через це!»

Подібний шаблон не лише породжує нереалістичні очікування, а й обмежує права інших людей, а також знімає відповідальність за свою долю з такої людини.

Цей шаблон змушує людей дивитися на світ крізь призму ненависті, розчарування і презирства. «Куди світ котиться? Навколо самі негідники! Нікому не можна вірити! Усі тільки й думають, як ото мене надурити! І чому тільки мені так не щастить? Але в цьому житті всім не щастить, бо життя – лайно! Добре хоч, що коротке воно».

Цей шаблон почасти пов’язаний із попереднім, але має і свою особливість. Людина з таким шаблоном поведінки вірить, що недостойна добробуту або ж просто їй страшенно не щастить – отже, нічого путнього від життя вона не отримає.

«Мені такого ніколи не бачити!», «У мене ніколи не буде стільки грошей, як у Х!», «Мені ніколи так не пощастило б, як їй!», «Так і буду все життя зводити кінці з кінцями!» тощо.

Цей шаблон змушує вважати, що ніхто не здатен зробити щось правильно, що ніхто нічого не розуміє в житті, що все потрібно робити самому, що тільки він один знає, що і як необхідно зробити.

«Вони мені кажуть, що треба схуднути й покинути курити. Та що вони розуміють? Пожили б, як я, – не давали б таких дурних порад. Я й сам розберуся, сам знаю, що потрібно саме мені!»