Читати книгу - "Бабай"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Здається, я знаю ще одне таке місце, — сказав Назар.
— Це погано… — промовив старий після тривалої паузи. І знову замовк, чи то обмірковуючи щось, чи то шкодуючи, що взагалі взявся продовжувати цю тему, піддавшись на вмовляння Назара.
— Ви бачили послання? — запитав той, відчуваючи, що його незвичайний співрозмовник міг би розповісти чимало про «погані місця», але не робить це тільки тому, що Назарові доведеться провести ще майже цілу ніч самому у такому поганому місці.
— Ти про записки на шухлядах у тумбочках? Звичайно! Про них знають усі в лікарні. Їх колись пробували зачищати, замальовували. Потім, років двадцять тому, нарешті зрозуміли, що це даремно — вони одразу з’являлися знову і заповнювали все вільне місце. А тепер до цього ізолятора взагалі ні в кого руки не доходять. Його давно збираються переробити і майже перестали використовувати. Якщо не помиляюся, ти тут перший за останні два з половиною роки. Може, воно й на краще…
— Тому що їхні страхи трошки встигли вивітритися? — інтуїтивно відреагував Назар. І почув, як старий аж підскочив, хруснувши колінними суглобами.
— Здається мені, ти стріляний горобець, хлопчику, і дуже недурний, — у голосі старого пролунало відверте захоплення. — Але от що я тобі скажу, — додав він, — якщо помітиш раптом щось дивне… Ну, ті ж написи на шухлядах (Назар мимоволі здригнувся, згадавши про лічилку в останній «кабінці») чи щось ще почне ввижатися, постарайся не звертати уваги, та й по всьому. Воно зараз, здається, вже не має тої сили. Просто думай, що незабаром повернешся додому. Сподіваюся, тобі пощастить, і ти не затримаєшся тут надовго. І постарайся більше не підходити до цих дверей.
Назара мучило бажання розповісти кому-небудь про те, що трапилося минулої ночі в його кімнаті. Він раптом відчув, що, якщо зараз зуміє поділитися, відшукає в собі сили хоча б натякнути, який жах йому довелося пережити, — стане набагато легше, немов він звільниться від непосильної ноші. І було навіть не важливо, повірять йому, чи ні.
І Назар зважився:
— Ви вірите в чудовиськ? У справжніх, у тих, що можуть напасти… і навіть убити?
Старий, мабуть, був шокований такою постановкою питання, тому що мовчав доволі довго. Назар міг би подумати, що той узагалі тихенько пішов, якби не чув його трохи хриплий подих за дверима.
— Я вірю в поганих людей і в погані місця, що здатні робити цих людей ще гіршими, і де може привидітися різна гидота, — відповів він нарешті.
— Я бачив одне. Вчора вночі. Вдома…
…І Назарові справді полегшало, начебто з цим визнанням із нього вискочило щось невидиме, але величезне, що мерзотно шкреблося в грудях увесь останній тиждень з тих пір, як на стіні дитячої ожило зображення Того, Хто Стукає По Трубах.
І навіть його страх — він не зник — він став іншим.
— Я вірю тобі, — серйозно сказав старий.
Потім вони попрощалися.
Назар затримався біля дверей ще на кілька хвилин. Прислухався, як древній скрипучий ліфт, можливо, ровесник свого нинішнього хазяїна, спочатку піднявся на поверх вище, а потім опустився глибоко вниз, до приймальні (Назар немов на власні очі бачив, як за кабіною слухняно випливала товста пуповина чорних дротів). І тільки тоді хлопчик пішов спати.
5Діти здатні сприймати будь-які обставини зі значно більшою покірливістю, ніж дорослі. Незважаючи на пропасницю, яка досі колотила його, і нещодавні події, Назарові вдалося досить швидко заснути.
Але перед тим, як хлопчик повністю провалився в темну криницю сну, в його голові неспокійним роєм заметушилися питання, якими він не переймався раніше. Чи жила до нього в дитячій інша дитина? (Щось підказувало йому: чудовисько з’явилося там не вперше). Чому монстр з’являється саме з-під ліжка, а не, наприклад, із коридору чи з-за портьєри? Навряд чи лише тому, що це не його стиль. І потім, звідки той з’являється і куди зникає? Як йому протистояти?
І нарешті, відкіля взагалі беруться ці чудовиська?
Хто він — Той, Хто Стукає По Трубах?
Прокинувся Назар раптово, від задухи. Величезна кошлата лапа затискала йому рота і носа. Він рефлексивно спробував вивільнитися… це вдалося на дивовижу легко — лапою виявився всього-навсього накинутий на обличчя край ковдри. Назар кілька разів глибоко вдихнув ротом, щоб віддихатися, — ніс був геть закладений.
У вікно ізолятора вже пробивалися світанкові промені сонця, сперечаючись із усіма вісьмома світильниками, що горіли в ізоляторі ще з ночі. Однак стрілки цього разу закомизилися і категорично відмовилися показувати час. Назар пошкодував, що в нього поки немає власного справжнього годинника — втім, такий збій, якщо не зраджувала пам’ять, стався вперше — і почув, як у замок дверей вставили ключ.
Йому дуже хотілося пити, у роті пересохло, але хлопчик вирішив зачекати, поки з’ясується,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бабай», після закриття браузера.