Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Імітація 📚 - Українською

Читати книгу - "Імітація"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Імітація" автора Євгенія Анатоліївна Кононенко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 64
Перейти на сторінку:
— його співмешканка Тетяна сказилася, коли побачила хоча б десяту частину того, що стоїть на поличках в її ванній — і якби він не відчував блаженство добре вимитої людини після тривалих липких поневірянь по лікарняних ліжках, він би думав, що йому наснився сон, несподіваний хороший сон з давно забутим еротичним епізодом.

Лариса повернулась до вітальні. Розставила склянки на столику. Запалила свічку, вимкнула люстру. Вікно Мар’яниної вітальні, що виходить на Хрещатик, з чорного стало їдко-неоновим. Чеканчук розлив коньяк, всі троє мовчки випили. «А я й не уявляв що, коли ти нагорі, то Хрещатик внизу так тупо гуде», — подумав Риженко. Мокрий сніг став дощем і люті краплини застукали у вікно. Троє на шостому поверсі в чужому домі якоїсь миті водночас подумали: навіщо ми тут, і яке нам діло до чужих життєвих доріг? І раптом купа книжок у кабінеті зірвалася з полички і з гуркотом упала на підлогу. Всім стало моторошно, всі знов-таки в унісон здригнулися, а Риженко навіть перехрестився. Всі перезирнулися.

— Очевидно, то я, коли ходила за склянками, зачепила якусь із Мар’яниних книжкових пірамід, — пояснила Лариса.

— Її душа все-таки тут, а не там, у тому селищі, як воно називається? Металургійне?

— Комбінатне, яка тільки недоля занесла її туди!

— Пане Чеканчук! Ви знаєте, в такі хвилини завжди пригадуєш, коли бачив востаннє... Ми останнім часом мало бачились, тому й усі зустрічі добре запам’яталися... Так от, влітку ми бачились із нею на Прорізній, вона тоді несла під пахвою зразок малярства, в центрі якого була неймовірно виразна голова. І вона тоді говорила, що вас взяли на роботу саме тому, щоб вона менше їздила по відрядженнях. Чому все-таки того разу поїхала саме вона?

Чеканчук згадав свою останню сварку з Мар’яною. Йому до болю не хотілось говорити про конфлікти з небіжчицею. Їм легше, вони з нею розпрощалися по-хорошому, і він люто запитав:

— Це допит?

— Який ти нестерпний, Сашко, — це Лариса, — ми ж думали поговорити спокійно! Жоден з нас до кінця не вірить у нещасний випадок! І ти не віриш!

— Так, не вірю. І теж хотів шукати і дошукуватись! Я перший звернув увагу, що в неї не було сережок у вухах! Але потім я увійшов сюди два дні тому, і зрозумів, що шукати не можу! Не можу ритися у шафі, у запашній білизні мертвої жінки! Не можу читати її листи, які вона не мені писала! Не можу!

— Тобто, ви гадаєте, шукати обставини її загибелі — не варто? — здивувався Риженко.

— Не знаю. Я весь час думаю про це і все одно не знаю. Що рухає нами, коли ми будемо дошукуватись? Мар’яну з труни ми не піднімемо. Її добре ім’я? Так воно ніби й незаплямоване.

— А пошук істини? — похитав головою Риженко, думаючи про свій смарагд на Мар’яниному пальчику.

— Це буде пошук істини чи бажання задовольнити цікавість?

— Цікавість? Сашко, ти з глузду з’їхав! Якщо Мар’яну таки правда хтось вистежував, щоб убити, і так, щоб кінці у воду, то кращого місця, ніж провінційний вокзал, годі було й шукати! А може, й на нас чекає те саме! Ми з тобою, здається, скоро їдемо за тією самою адресою!

— Якщо в тебе такі великі побоювання, то варто звернутися із заявою до міліції. Мені казали: якщо у вас є сумніви, заяву про відкриття справи можна подати за місцем проживання загиблої.

— Щоб у Мар’яниній білизні копирсалися не ми, а менти з райвідділу? Це буде менш грубим оскверненням її світлої пам’яті?

— І щоб моє запитання вам поставила людина в погонах, а не я? — тихо додав Риженко.

— У тих людей більше можливостей усе перевірити, ніж у нас, — зітхнув Чеканчук.

— Але поки ті люди з більшими можливостями закрили справу, а ми знаємо, так, знаємо, що то не нещасний випадок!

— Ми це відчуваємо, ми, на жаль, нічого не знаємо...

— Ну то ми тут зібралися, щоб спробувати з’ясувати більше, ніж знаємо. А деякі усіляко опираються здоровому глузду і, замість ясності, напускають ще більшого туману.

— Гаразд, — сумно посміхнувся Чеканчук, — деякі дадуть пояснення щодо туману. Кожен має право на свій власний туман у своїй долі. Це я так, образно кажучи. Попрацював серед мистецтвознавців... Або, — Чеканчук повернувся до Риженка, — на певні... непроартикульовані іпостасі буття, чи не так?

— Так, Олександре, ви цілком праві, але ми не ображаємо Мар’яниної пам’яті, якщо спробуємо висвітити якісь туманні кути її життя... Може, більшою образою її пам’яті було б змиритися з висновком: нещасний випадок. І жити далі. Я, на відміну від Лариси, гадаю, що нікому з нас нічого не загрожує. Але, я певен, наша спроба знайти причини смерті Мар’яни буде пошуком істини, а не копирсанням у чужій білизні!

— А може, і правда, не варто нам туди лізти. Зараз такий час, люди зникають безслідно, може, вона комусь можновладному стала поперек дороги, ну не послала вчитися за кордон, вона ж була принципова, бездарну дитину ні за що не влаштувала би на стипендію фундації...

— Ларисо, можновладні можуть послати дитину вчитися за. свої, їм не потрібна фундація, це по-перше, а по-друге, основне рішення про надання індивідуальних грантів приймала не вона, хоча від неї багато залежало...

— Ви багато знаєте, Олександре,

1 ... 22 23 24 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Імітація», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Імітація"