Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пансіонат «Мірамар» 📚 - Українською

Читати книгу - "Пансіонат «Мірамар»"

233
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пансіонат «Мірамар»" автора Нагин Махфуз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 44
Перейти на сторінку:
салонів, побачив її лише зараз, коли вона стала уламком минулого, що з останніх сил чіпляється за подоли життя, — але легко міг уявити її серед сильних світу цього, в компанії таких, як вона, чарівних жінок. ***

Невдовзі я перезнайомився з усіма мешканцями пансіонату. Досить різношерста ватага. Я завжди охочий пожартувати. От якби міг тримати себе в руках, то зміг би знайти навіть тут приятеля чи товариша. А що хіба? Хай Амір Вагді й Талаба Марзук — це вже діди. Але ще є Сархан аль-Бухейрі і Хусні Алам. Перший, на мою думку, непоганий хлопець, приємний, привітний, хоча не вміє говорити вишукано. А Хусні Алам? Він діє мені на нерви. В усякому разі, тепер. Задерикуватий, пихатий. Мене дратує його міцна статура, високо піднята велика голова й ця манера сидіти на стільці, мов на троні. Напевне, він має себе за султана, хоча ввесь його маєток — нікчемний клапоть землі, а підданих взагалі не має.

Я не раз казав собі, хто хоче втекти з монастиря, повинен змиритися з мирським життям. Але незважаючи на це завжди, коли зустрічаюся з незнайомими людьми, я ховаюся в собі, мов черепашка. Для мене завжди важило, що кажуть люди, що надумають. Певне, тому мені не фортунить у житті.

***

Я був неабияк здивований появі Сархана аль-Бухейрі на студії. Він увесь сяяв.

— Оце проходив повз тебе і вирішив заскочити в гості! — мовив він, палко стискаючи мені правицю.

Я запросив його сісти й звелів принести кави.

— Спробую якось випитати в тебе секрети роботи на радіо, — сказав він.

— Будь ласка, — відповів я.

Він розповів швиденько про свої справи, про те, що є членом адміністративної ради й комісії фундаторів. Сказав:

— Ми повинні докладати сил для побудови нового суспільства.

— Ти що — віриш у соціалізм як наслідок революції?

— Я певен, що лише так його можна досягти.

Мене тягло на суперечку, однак я погамував це бажання. Розмова перейшла на наш пансіонат.

— Добра компанія, — сказав він. — Нудьгувати не доводиться.

— Як тобі Хусні Алам? — спитав я, трохи повагавшись.

— Цікавий хлопець.

— Трохи дивний…

— Ні, корчить з себе декого, задерикуватий, однак цікавий.

Ми розсміялися.

— Він із шляхетної родини, хоча не має посади, взагалі не має освіти, — повів Сархан повчальним тоном. — У нього є сто феданів землі, і він вважає, що можна жити й так, без атестата… Тож висновки роби сам.

— Чому ж тоді оселився в Александрії, а не в Каїрі?

— Він метикуватий хлопчина, хоче вдатися в комерцію. Тут це зробити легше.

— Спочатку нехай поборе свою пиху, бо так можна розігнати всіх клієнтів:

Тоді я спитав Сархана, чому він живе в пансіонаті, хоча в Александрії вже давно.

Сархан трохи подумав і сказав:

— Мені тут веселіше, — я повсякчас серед людей, а на квартирі був би ввесь час сам та й сам.

***

Вечір пісень Умм Кальсум. Вечір вина й сміху. В такий вечір спадає запона з таємниць душі. В тому переважно полягала заслуга Сархана аль-Бухейрі, хоча грошей він у загальну скарбницю фактично й не вклав. Я позирав на Талабу Марзука, який безвільно кутуляв щелепами і сидів з виглядом кволого дідка, неабияк дивуючи мене. Він був змушений запевняти всіх у своїй любові до революції, хоча належав до тих, чиї статки були зібрані на чужих кістках і крові. Тепер носить маску. А от Хусні схожий на знесиленого коршака. Правда, коршак не махає крилами і, можливо, колись полетить.

***

— Повір, усі старі протиріччя давно в минулому. Та ні… замість них виросли нові протиріччя. Ти ще в цьому пересвідчишся.

***

Сархан аль-Бухейрі був душею нашого товариства. Щирий, добрий, цілеспрямований. Він здавався живим символом революції.

Але невдовзі я дійшов висновку, що серед усіх присутніх найбільше симпатії і поваги заслуговує Амір Вагді. Я вже знав, що саме його статтю використав, готуючи радіопередачу «Покоління революції». Мене захопили прогресивні, хоча дещо хаотичні ідеї. Припав до душі публіцистичний стиль, який відзначався простотою і вишуканістю. Старий неабияк зрадів, коли дізнався, що я читав ту статтю, — це свідчило, як болісно переживає свою відставку.

Це мене несамохіть засмутило. Він немов схопився за соломинку, кинуту мною, і міг годинами розповідати про безперервну боротьбу, про фракції, з якими зіткався, про героїв, яким лишався вірним.

***

— А Саад Заглул? Минуле покоління обожнювало його.

— Яка ціна цим кумирам?! Він ударив революцію в спину, коли вона тільки народилася.

***

Що приховує Талаба Марзук, чому дивиться на світ з острахом? Ось і я впіймав його ворожий погляд у дзеркалі шафи. Та бог з ним. Такі, як він, завше бояться навіть власної тіні. Я налив йому. Талаба Марзук подякував. Тоді я спитав, що він думає про Аміра Вагді та його погляди на історичні події.

— Що було — те минулося, — відповів він ухильно. — Краще послухаймо пісень.

Я милувався Зухрою, що поралася біля столу. Вона інколи посміхалася на жарти. Коли підійшла до Хусні Алама, той спитав:

— А ти, Зухро, любиш революцію?

Вона зашарілася, посміхнулась, одійшла від столу з вином і, сівши біля ширми, почала звідти дивитись за нами.

Напевне, Хусні хотів своїм запитанням прилучити її до товариства, а вийшло навпаки. В його очах я помітив приховану досаду.

— Вона любить її по-своєму! — сказав я. Однак Хусні не почув мене чи вдав, ніби не чує. Через деякий час узагалі зник.

Амір Вагді слухав музику й цілу ніч жартував, чим неабияк здивував мене. Коли ми почали розходитися по кімнатах, я спитав у нього:

— Чи вам раніше доводилося чути голос, як у Умм Кальсум?

1 ... 22 23 24 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пансіонат «Мірамар»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пансіонат «Мірамар»"