Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Зневажаючи закон 📚 - Українською

Читати книгу - "Зневажаючи закон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зневажаючи закон" автора Ганна Клодзіньська. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 53
Перейти на сторінку:

Нарешті, за кілька хвилин до одинадцятої, скупник зачув тихенький умовний стукіт у двері. Він підхопився, вибіг у передпокій і відчинив. Злодій прослизнув досередини, Він був такий дрібненький, що займав дуже мало місця. Казали, нібито він і п'ятдесяти кілограмів не важить — не виключено, що дотримував спеціальної дієти, щоб зберегти таку форму.

Вони ввійшли до кімнати. Горіла лише маленька лампочка, фіранки були щільно запнуті.

— Ну як? — спитав скупник.

Злодій докірливо похитав головою.

— Якби я знав, що це такий пройда, — відповів він, — то пішов би у якесь інше місце. Я намордувався, навовтузився, перекинувши догори ногами все приміщення — і нічого! Ну, тут я розлютився, вийняв у нього з рота кляп, приклав йому лезо до шиї й кажу, що зроблю зараз таку собі невеличку операцію, як не розколеться. Повірте, такі речі мені не до вподоби, мокра робота — це не мій фах. Але він затявся й нічого не каже. Тоді я легенько проїхав по шкірі, неглибоко, проте кров пішла. Отут він мало не зомлів зі страху й усе виляпав.

— Де ж він це переховував? — зацікавився скупник.

— Ви не повірите — носив під сорочкою! Як та баба, що їде на ярмарок. Пошив собі торбинку, та ще й досить елегантну. Ну, я її забрав, знову заткнув йому рота ганчіркою, заліпив пластирем, щоб він передчасно не почав горлати, прив'язав до стільця й пішов. — Оператор витяг з кишені жовту торбинку, важку й пропотілу, розв'язав і сипонув монети на стіл. Там були дві двадцятидоларівки, кілька царських червонців, австрійський дукат, дві масивні обручки зі щирого золота й чотири персні, серед них один з печаткою.

Скупник узяв лупу й заходився розглядати речі; він явно був задоволений. Трохи подумавши, відсунув убік обручки — на них були вирізьблені якісь імена й дати, а скупник без потреби ризикувати не хотів.

— Віддай їх комусь на переплавку, — порадив він рудому. — Краще за все — Ручці, отому, що в нього годинникарська майстерня. А може, він їх одразу в тебе й купить.

Злодій заперечливо похитав головою.

— Ні, йому не хочу продавати, — сказав він. — Стану поруч і спостерігатиму, як він переплавлятиме, а зливок заберу. Жодних слідів — ось мій принцип.

— Похвальний.

Потім дійшло до розрахунку. Вони навіть трохи поторгувалися, хоча скупник цього й не полюбляв, але зрештою порозумілись. Оператор узяв банкноти, порозсовував їх по внутрішніх кишенях, частину поклав у гаманець. Потім розглянувся на всі боки, наче хотів упевнитися, що нічого не забув. Тоді простяг руку по торбинку, але скупник його стримав.

— Ні, це я спалю, — сказав він. — Ти ж сам сказав: ніяких слідів.

— Згода.

Вони кивнули один одному — скупник нікому не подавав руки, таку вже мав звичку… Пістолета теж витягувати не став, бо при роботі з Оператором у цьому не було потреби. Той справді не любив «мокрої роботи», був на свій злодійський манер чесний.


Моніка не могла зрозуміти, чому ювелір Владек, ще донедавна такий палкий залицяльник, раптом перестав її впізнавати, твердив, що ніяких справ з нею не мав, і поводився просто-таки зухвало. Врешті вона дійшла до висновку, що в усьому винні ревнощі. Зрозуміло — вона ж прийшла до нього з таким пристойним, елегантним молодиком. А тепер, подумала жінка, треба піти туди самій, і ювелір неодмінно поведеться інакше. Владек, напевно, її перепросить і поверне решту грошей.

За кілька днів вона поїхала до ювеліра. На дверях майстерні висіла об'ява: заклад не працює, власник захворів. Ювелір мешкав на другому поверсі, над майстернею, Моніка не раз бувала у нього вдома, особливо в часи після його розлучення, коли з квартири виїхала колишня дружина.

Тож Моніка пішла сходами вгору, щоправда, трохи непокоячись, бо не знала, як він її зустріне. Про всяк випадок вона вигадала різні аргументи — як для нападу, так і для самозахисту.

Довелося довго дзвонити, ніхто не відчиняв. Невже хвороба настільки серйозна, що його забрали до лікарні? Але, коли Моніка вже зібралася було йти, хтось обережно прочинив двері, взяті на ланцюжок. Одягнений у халат ювелір із закутаним горлом дивився на неї недовірливо.

— Це я! — нетерпляче гукнула Моніка. — І тепер мене не впізнав? Облиш дурниці й відчиняй!

Він зняв ланцюжок. Моніку здивувало таке вітання, вона подумала, що ювелір злоститься на Казика, який постав між ними. Стало смішно — невже ця худенька лисувата людина з бородавкою на носі й справді зважиться порівняти себе з Казиком?

— Ти захворів? Ангіна?

Ювелір вказав їй на крісло й пошепки відповів:

— На мене напали. Мене скалічили, ось подивись! — Він трохи підняв пов'язку, й жінка побачила в нього на шиї страшний кривавий рубець.

— Хто тебе скалічив? — спитала вона й аж тоді усвідомила безглуздість запитання — хіба буває, щоб напасник рекомендувався жертві?

— Злодій! Бандит! Грабіжник, — шепотів він, витріщившись на неї: на щоках — мабуть, унаслідок пропасниці — проступив цеглястий рум'янець. — Мене покалічили, і я втратив усе своє майно…

— Заявив до міліції?

— Ти збожеволіла! — обурився він. — Щоб мене посадили за скуповування золота?

Моніка недовірливо й стурбовано дивилася на цього чоловіка. Рубець був справжній — але, можливо, він сам скалічився, а тепер розігрує перед нею спектакль? Ювелір відсапався і сказав:

— Якби ти тоді приїхала без того молодика, я докинув би тобі тисяч двадцять, бо те, що той твій… ну, знайомий… казав про ціни — це ж нісенітниця! Звідки він узяв такі ціни? — глузливо додав ювелір.

— Хто знав, що в тебе є коштовності?

— Ніхто… Зажди-но… Ну, звичайно, дехто з моїх постачальників знав. Але вони поза підозрою. А про нашу угоду абсолютно ніхто не знав.

Раптом у жінки промайнула думка, але настільки абсурдна й приголомшлива, що Моніка мусила одразу спитати:

— Який твій злодій зовні?

— Навіщо це тобі?.. Ну, маленький, худий і спритний, наче

1 ... 22 23 24 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зневажаючи закон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зневажаючи закон"