Читати книгу - "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Старицький М. П."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Грицько. Давай! Будь здорова! (П’є нахильцем.)
Маруся (шалено). Стій! Не все, не все! Лиши мені половину.
Грицько (кида кухоль на землю). Що се ти мені дала?
Маруся (плазує по підлозі, щоб зібрати те, що розлилось). А мені? Нема? Що ж це, я одна остануся?!
Грицько (хапаючись за груди). Хто в бога вірує, рятуйте! Пече мене!
Маруся (говорить божевільно). Ха-ха-ха-ха! Напоїла милого любощами... тепер... до Галини... не підеш!.. Ха-ха-ха-ха! Мене обніме!.. Вкупі ляжемо!..
Грицько. Отрута?! Ой смерть моя!.. Горить у мене все!.. Дух забиває!
Маруся. Мені, мені дай половину!.. Пробі... Я не хочу зоставатись без його... не хочу!
Грицько. Ой погибель моя! Рятуйте, рятуйте мене! Вогнем палить!
Маруся (скажено бігає). Рятуйте! Ха-ха-ха! Дайте ножа мені! Ха-ха-ха!
Грицько (схопившись). Не можу! Марусю! Що ти наробила? Я любив тебе... ми б щасливі були... а тепер... смерть... смерть!.. (Падає.)
Маруся (скажено рве на собі все, а потім з розпущеними косами кидається до мертвого). Ай! Устань! Устань! Не можна без мене!.. Як же рушники? Коли ж? Чого ж ти мовчиш? Бач... було б не ходить на вечорниці... (Божевільно дивиться на мертвого і співа.)
Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки-чарівниці.
Котра дівчина та чорнобривая,
То ж чарівниця справедливая!
У неділю рано зілля копала,
А в понеділок переполоскала,
Прийшов вівторок - зілля зварила,
А у середу Гриця отруїла…
ВИХІД IX
Ті ж і Хома.
Хома (біжить). Що? Так зразу?! Знахарка передала! Марусю! Марусю! Ходім звідсіль!.. (Хоче одвести од мертвого.)
Маруся (держить тремтячими руками мертвого і не дає). Не дам! Не дам! Він мій тепер! Мій! (Тихо сміється.)
Хома. Збожеволіла? Диявольське кодло! Сили пекельні! Ви украли у мене мою здобич... Ха-ха-ха! Це чортячий жарт! Марусе! Ходім, ходім!
Маруся. Не дам! Не дам! Він мій, навіки мій! (Несамовито пригорта й голубить.)
Хома. Пропало все, все! Ну, так!.. (Вихоплює ножа, зарізується і пада.)
Маруся (немов колисаючи Гриця, співа)
У неділю рано матуся тужила:
«Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?»
«Ой мамо, мамо, жаль ваги не має,-
Нехай Гриць разом двох не кохає».
Завіса тихо спада.
_____________
ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ
ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ, ТА Й НА ВЕЧОРНИЦІ
Драма із давніх часів, народна, з музикою, співами, танцями, в 5-ти діях
(Сюжет взято із народної пісні і народного переказу про Марусю Шурай).
Вперше надруковано в збірці: Старицький М. Малоросійський театр, с. 155-221. На звороті титулу - цензурний дозвіл: «Дозволено цензурою. 6 сентября 1889 г. С.-Петербург».
У цій соціально-побутовій драмі М. Старицький використав мотив широковідомої пісні й літературної легенди про Марусю Шурай (Чурай), легендарну українську народну співачку й поетесу. Правдиво відтворивши соціальні протиріччя, автор, очевидно, з цензурних міркувань, зазначив: «Драма із давніх часів». Народна пісня про трагічне кохання Гриця і Марусі не раз привертала увагу драматургів, діячів сцени як тема чи один з головних мотивів. У 1884 р. за її мотивами написав п’єсу «Чары, или несколько сцен из народних былей и рассказов украинских» К. Тополя, в 1873 р. з’явилася п’єса В. Александрова «Не ходи, Грицю, на вечорниці», у 1895 р. - драма В. Самійленка «Маруся Чураївна». Проте жоден з драматичних варіантів не посів сталого місця в репертуарі через літературно-художню слабкість і несценічність. Поставлена трупою Кропивницького у 1882 р. п’єса Александрова навіть при тодішньому репертуарному голоді зійшла зі сцени після трьох-чотирьох спектаклів (Український драматичний театр, с. 212).
Перша редакція п’єси була створена близько 1885 р. під назвою «Маруся Чурай» і двічі заборонена цензурою, про що М. Старицький писав в одному з листів: «Була у мене п’єса «Маруся Чурай» з історичними дійовими людьми (Богданом Хмельницьким, Богуном) - заборонили з гвалтом; переробив я її на битову - така ж доля» (т. 8, с. 565). Щоб мати можливість поставити драму, М. Старицький скористався дозволеною на той час опереткою В. Александрова, перейменувавши відповідно до цензурного примірника дійові особи (Маруся стала Оленою, Хома - Гнатом, Вустя - Ївгою та ін.) та включивши окремі сцени з неї. А через три роки, коли цензура дозволила п’єсу, Старицький «її пустив під заголовком пісні, бо з цим заголовком вона зажила уже славу» (т. 8, с. 566). Це перероблений, порівняно з першим, варіант, про що можна судити з побіжної згадки про Богдана Хмельницького, Богуна, які діяли у першій редакції п’єси (Старицький, очевидно, використав один із народних переказів, за яким Марусю Чурай за вчинене злодійство було помилувано Богданом Хмельницьким). Треба думати, що переробку п’єси Старицький здійснив у 1887 р., коли було одержано цензурний дозвіл. Драма у новій редакції під заголовком «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» вперше була поставлена трупою Старицькогоу вересні 1887 р. і з того часу посіла постійне місце в репертуарі українських дожовтневих труп.
Більшість драматичних п’єс М. Старицького належить до музично-драматичних. Музику до п’єси «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» написав М. Лисенко (як зазначено на цензурному примірнику), хоча композитор ніколи не включав цієї музики в список своїх творів, очевидно, тому, що вона була обробкою народних пісень. Усі пісенні зразки, використані М. Старицьким,- це типові козацькі та чумацькі гуртові пісні: «Ой у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Старицький М. П.», після закриття браузера.