Читати книгу - "Оповіді про стародавній Київ, Івакін Г."

Висячі печатки на Русі завжди являлися атрибутами влади і належали князям, митрополитам, посадникам, тобто представникам феодальної верхівки.

Справжньою скарбницею давньоруських печаток стало Рю-рикове городище біля Новгорода. Щорічно на городищенський пісок води Волхова виносять після повеней до 20 давніх печаток. Тут знайдено понад тисячу бул XI—XV ст. Ці матеріали почав колекціонувати засновник радянської сфрагістики М. П. Лихачов. Видатний дослідник зробив цілий ряд висновків, які тепер підтвердились і стали важливим здобутком науки.

Великим знавцем давньоруських печаток є керівник Новгородської археологічної експедиції, член-кореспондент Академії наук СРСР В. Л. Янін. У його праці «Актовые печати Древней Руси X—XV вв.» систематизовано і розтлумачено понад 1,5 тис. таких печаток.

Серед відомих нині найдавнішою є печатка великого київського князя Святослава Ігоревича (загинув 973 р.), знайдена при розкопках Десятинної церкви в 1912 р. Цікаву печатку знайшли у наш час київські археологи біля підніжжя Андріївської гори. З одного боку на ній зображено архангела Михаїла на повний зріст з жезлом у правій руці і кулею (сферою) у лівій, а з іншого — св. архієпископа Кирила, також на повний зріст із кодексом у лівій руці. Дві подібні печатки знайдено в Новгороді.

Коли і кому належала ця печатка? Очевидно, її можна віднести до XII ст., бо тоді постаті зображали на повний зріст.

Відомо, що на руських князівських печатках аж до XIV ст. включно князі зображали своїх «небесних» патронів. Кожний князь мав два імені — мирське і християнське, яке отримував при хрещенні. Наприклад, Ярослав Мудрий мав християнське ім’я Георгій, Володимир Мономах — Василій і т. д. І якщо літопис здебільшого доносить до нас мирське ім’я князя, то печатки — тільки християнське. Порівняти їх дуже важко. Лічені рази писемні джерела дають нам обидва імені князя. Часто на печатках (як і в цьому випадку) зображували двох святих: перший — це «небесний» патрон власника печатки, а другий — його батька. Отже, згадана печатка належала руському князю

XII ст., християнське ім’я якого мало бути або Кирило, або Михаїл.

Ім’я Кирило трапляється досить рідко в XII ст.

Пригадаймо інший звичай давньоруських князів — будувати в честь своїх «небесних* патронів монастирі та церкви, і відразу на думку приходить відома Кирилівська церква в Києві, заснована великим князем київським Всеволодом Ольго-вичем близько 1146 р. Отже, б£ла належала або самому Все-

володу, або одному з його синів. Батько Всеволода — Олег Тмутараканський (у "Слові о полку Ігоревім" як Горисла-вич) — мав християнське ім’я Михаїл. Отже, християнське ім’я Всеволода Оль-говича було Кирило Михайлович і печатка належала саме йому. Всеволод Ольгович — досить помітна постать в історії Київської Русі. Хитромудрий і енергійний політик, він спромігся перейти з Чернігова на великокнязівський стіл. Чепуруном, любителем бенкетів лишився Всеволод у народному епосі — у циклі билин «Чурило Пленкович» (Кирило — Курило — Чурило). Батько Чу-рила — Пленко Сурожанин — той самий Олег Тмутараканський. Ще одну і, мабуть, найцікавішу печатку знайшли під час археологічних розкопок на вул. Волоській. Вона належить до так званих бул протопроедра (титул члена неофіційної ради при візантійському імператорі) Євстафія. З лицьового боку на печатці зображений воїн — Феодор із списом у правій руці і щитом у лівій. Ліворуч — напис: «Феодор». На зворотному боці чіткий напис грецькими літерами, що у перекладі читається: «Воз-зри на мене, протопроедра Євстафія». До цього часу більшість таких печаток знайдено в Новгороді, що підтверджує новгородське походження. У Києві булу Євстафія знайдено вперше.

Князівські були XI ст. мають переважно грецькі написи. Лише наприкінці XI ст. їх змінює так званий грецько-руський тип печатки, який, у свою чергу, з початку XII ст. повністю поступається місцем руському типу. Нам потрібно дізнатися, хто ж з новгородських князів XI ст. мав християнське ім’я Феодор.

Серед небагатьох князів, обидва імені яких ми знаємо, є син Володимира Мо-номаха — князь київський Мстислав Великий (1076—1132 рр.). Християнське ім’я його було Феодор, про що свідчить напис на Мстиславовому євангелії:

«князю Феодору, а мирськы Мьстиславу». Це саме підтверджує і сучасна йому повість «Життя та ходіння Даниїла». У 1129 р. Мстислав заснував у Києві Федорівський монастир, де він сам похований і який став усипальницею усього «племені Мстисла-вова». А якщо додати, що Мстислав у XI ст. двічі княжив у Новгороді, то сміливо можна твердити, що саме він і є власником печатки.

Але чому на печатці згадується якийсь Євстафій з пишним титулом протопроедра? Розгадку цього дає уважне вивчення життя Мстислава. Перший раз (1088—1094 рр.) він став новгородським князем у 12-річному віці і, природно, правити сам не міг. Отже, загадкового Євстафія слід шукати у найближчому новгородському оточенні князя Мстислава. Це був радник князя, який правив від його імені і володів правом власної печатки. Таких радників у Давній Русі називали «дядьками», або « кормильцями ».

Учені вважають, що Євстафія слід шукати серед новгородських посадників, які фактично правили Новгородом. Таким посадником був Завид, християнське ім’я якого Євстафій відтиснуто на князівській булі. Про зв’язки Мстислава з родиною Завида свідчить і те, що пізніше, у 1122 р., Мстислав одружився на онуці Завида — Євстафія Любаві («оженися Мстиславль Володимировичь в Києве, другою женою поать за соба Дмитровну Завидовича посадника Новгородского»).

Московський археолог А. В. Куза запропонував інше розв’язання питання про володаря цієї печатки.

Під час розкопок давньоруського міста Жельні, у Переяславському князівстві, знайшли печатку, з одного боку якої зображено Михаїла, а з другого — напис з іменем Євстафія.

Переяславським князем, який носив християнське ім’я Михаїл, був молодший син великого князя київського Всеволода Ярославича — Ростислав. Саме на честь народження Ростислава у 1070 р. заклав Всеволод Михайлівську церкву на Ви-дубичах у Києві. Чому ж поряд з іменем князя тут знову згадується Євстафій?

Відомо, що Ростислав сів на переяславський престол у 1078 р., тобто коли йому сповнилося лише 8 років. Отже, Ростислав потребував досвідченого наставника, і Всеволод дав йому у «дядьки» свого ближнього боярина Євстафія.

А чи не міг Євстафій князя Ростислава і князя Мстислава бути однією і тією самою особою?

Збіг досить рідкісного імені та хронологічні зіставлення підтверджують реальність такого припущення. Адже у 1088 р., коли необхідно було супроводжувати Мстислава до Новгорода, Ростиславу сповнилося 18 років, він уже брав участь у походах проти половців і не потребував опікуна. Тому Всеволод і вирішив приставити Євстафія до свого малолітнього онука і,

можливо, саме тоді присвоїв йому високе звання протопроедра.

Печатка протопроедра Євстафія дуже важлива ще в одному аспекті: з літопису відомо, що в Києві на Подолі існувало торгове