Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Маруся Богуславка, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Маруся Богуславка, Куліш П."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маруся Богуславка" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 39
Перейти на сторінку:
class="v">Ченці, жерці ро­таті та пу­заті,

Умом сухі, мов ті сте­пи без­водні, -


Блукаючі огні бо­лот­ної бе­зодні.





ІІ





Сі пас­тирі кла­дуть за вівці душі,


Та не свої чер­нечі, а ко­зацькі:


Бо, по­чи­на­ючи від до­го­во­ру в Буші,


Благословляють ку­пи гай­да­мацькі;


Підучують за пра­вос­лав­ну віру


Стояти кріпко, сиріч пліндру­ва­ти


Ксьондза-уніта і ля­ха-невіру,


А жи­ду пільги й спус­ку не да­ва­ти:


Бо він од Гос­по­да і від лю­дей прок­ля­тий.





ІІІ





Релігія любві тут обер­ну­лась


В релігію не­на­висті гид­кої,


І в темнім бо­гомільстві злість прос­ну­лась


Варязької ста­ро­ви­ни страш­ної,


Як ми Бол­гарію в крові то­пи­ли, [75]


На кіллє по­ло­нян своїх стром­ля­ли,


А з на­ших че­репів ковші ро­би­ли


І на кос­тях кри­ва­вих пи­ру­ва­ли-


Герої, що се­бе ти­ранст­вом прос­лав­ля­ли.





IV





Чабан до­бутків папських Обор­ницький,


Гладенький, чис­то го­ле­ний, блис­ку­чий,


Ізвивстий ота­ман єзуїтський,


Під язи­ком хо­ває яд га­дю­чий


І кра­деться до сон­ної ота­ри


У за­го­родь, у Лав­ру чу­дот­вор­ну,


Де наші пред­ки сотні літ ку­ня­ли


Під гук ірмосів, кон­даків, трез­во­ну,


Знайшовши в них собі від пек­ла обо­ро­ну.





V





Тихенько кра­деться ота­ман єзуїтський,


Мов чо­бо­том проміж яєць сту­пає,


Дарма, що з ним вельмож­ний пан Брольницький [76]


Як півень, вго­ру но­са за­ди­рає,


Як хи­жий раріг, зир­кає очи­ма,


Сап'янцями скри­пить, в підко­ви кре­ше,


Пишається ши­ро­ки­ми пле­чи­ма,


Перснями бо­ро­ду-ло­па­ту че­ше


І про свій древній рід за кож­ним сло­вом бре­ше.





VI





І ри­ба не­ма­ла сей пан Брольницький:


За ним шля­хет­ний по­чет вис­ту­пає


Він, каш­те­лян і рай­ця ко­ролівський,


Послом чен­цям се­бе тут об'являє.


Ведуть пос­ла в тра­пе­зу і ме­да­ми,


Ще з Ту­ровських пив­ниць, гос­тей ша­ну­ють [77]


Бо, хоть Потія виг­на­ли ки­ями, [78]


А ко­ро­леві все-та­ки гол­ду­ють


І хо­чуть зна­ти, що від реч­ни­ка по­чу­ють.





VII





«Се, ма­буть, Рутсько­му, [79] так як Потію,


Дає ко­роль чу­же доб­ро й над­баннє…


Та є в нас чим йо­го тур­ну­ти в шию


І ни­зо­ве ку­пи­ти ота­маннє.


Святі отці пе­чорські та Ус­пеннє, [80]


Наш древній об­раз, тем­ний, чу­дот­вор­ний,


Не през­рять на­шо­го до них мо­лен­ня,


Коли б ізнов на нас прий­шов день чор­ний…


Втікатимеш од нас, ву­жа­ко ти про­вор­ний!»





VIII





Так по­шеп­том ченці ксьондза віта­ють,


Що справді, мов той вуж, між ни­ми в'ється…


До нього повні куб­ки ви­хи­ля­ють.


Він, мов сріблом дзве­нить, сміється…


«Се мій реч­ник, - про­мо­вив пан Брольницький, -


Бо я по­сольських прав не ро­зумію.


Я каш­те­лян і рай­ця ко­ролівський,


Но ра­яти в обозі тільки вмію,


А в спра­вах по­тай­них ту­ма­ном ту­манію.





ІХ





Хоч мій отець на По­лоцькім вла­дицтві


Давно мені нагрів був місце теп­ле,


Та ні, не­хай в цер­ков­но­му дідицтві


Кунцевич [81] в дзво­ни дзво­нить, в би­ло клеп­ле;


А я ме­чем во­лю собі дзво­ни­ти,


Як славні пра­щу­ри мої дзво­ни­ли,


Що за­мок наш, Брольник Ве­ли­кий,


Від Ба­тия [82] над мо­рем бо­ро­ни­ли


І флот йо­го з гар­мат роз­би­ли й по­то­пи­ли». -





Х





«Оце ж то й го­ре, що місця в вас гріють


На всі вла­дицт­ва та й архіманд­ритст­ва


І всо­биці між Рус­сю й Рус­сю сіють


По хи­жо­му на­ка­зу єзуїтства», -


Так відка­зав пос­лові Пле­те­не­цький, [83]


Колись юр­кий мар­ша­лок повіто­вий,


Тепер свя­тий архіманд­рит Пе­чорський,


До бою за своє доб­ро го­то­вий,


Як се по­ка­зує й покій йо­го сто­ло­вий.





XI





Скрізь по стінах Тра­пез­ної світлиці


Під скле­пом ста­росвітської будівлі


Пищалі се­мип'ядні, гаківниці,


Луки, са­гай­да­ки, шаблі висіли.


Бо й Тур-архіманд­рит [84] хо­див вой­ною


З ко­зацт­вом гро­шо­вим в Лит­ву шу­ка­ти


Печорського над­бан­ня, і свя­тою


Підмогою Пре­чис­та Бо­жа Ма­ти


Дала йо­му доб­ро своє в ляхів од­ня­ти.





XII





А Пле­те­нецький Єли­сей по­туж­но


Успенія свя­то­го «хліб ду­хов­ний»


Хранив і бо­ро­нив. Сто­яли друж­но


Ченці та ко­за­ки за чин цер­ков­ний,


За ту бла­го­чес­ти­ву древ­ню віру,


Котра нічо­го більш не ви­ма­гає,


Як пліндру­ва­ти вся­ко­го невіру


І кож­но­го, хто лишні гроші має,


Та з єзуїта­ми й ля­ха­ми нак­ла­дає.





XIII





Поглядує на нього Обор­ницький


З-за куб­ка срібно­го, мов лис хвос­та­тий,


Не знає, що ска­за­ти пан Брольницький,


Посел, на ро­зум ду­же не­ба­га­тий.


«Вельможний па­не мій архіманд­ри­те! -


Озвавсь реч­ник. - Не час про те га­да­ти,


Як нам «хліби ду­ховні» поділи­ти, і


По правді «сто­лиці» по­роз­да­ва­ти


І над­ба­не з ми­рян доб­ро по­па­юва­ти.





XIV





Не час і не по­ра: бо з-за Ду­наю


Погрожує, мов Бо­жий суд, руїна


І на­шо­му, і Дніпро­во­му краю…


Заллється по­лом'єм вся Ук­раїна,


Почезнуть се­ла й го­ро­ди з церк­ва­ми,


В мо­нас­ти­рях медів не бу­дуть пи­ти,


І там, де ми бесідуємо з ва­ми,


По пуст­ках со­ви тільки бу­дуть ви­ти


Проміж німих мо­гил свої пісні кви­ли­ти». -





XV





«Сіль на язик тобі! Пе­чи­на в зу­би! -


Гукне ста­рий чер­нець, ру­дий і си­вий,


Обтерши чор­ною по­лою гу­би. -


Що се нам лях про­ва­дить не­чес­ти­вий?»


І, мов дріму­чий бір, за­ко­ли­ха­лись


Чернечі го­ло­ви під намітка­ми,


У пеклі тка­ни­ми. Ченці шеп­та­лись


Один з од­ним, не­мов ду­би з ду­ба­ми


Або роз­пат­лані вночі відьми з відьма­ми.





XVI





Ворожий дух між Рус­сю і ля­ха­ми,


«Лукавий» дар гни­лої Візантії,


Владикував над ни­ци­ми ума­ми


І в ду­шах покріпляв інстинк­ти злії.


За куб­ка­ми со­лод­ки­ми сиділи,


А д' сер­ця кров не­доб­ра при­ли­ва­ла,


І, мов вов­ки, із-за пеньків гледіли…


Гостей та­ка ж не­на­висть роз­би­ра­ла,


А шлях­та мо­ло­да аж ша­бельки стис­ка­ла.





XVII





Один реч­ник, як місяць по­над хма­ри,


Угору над тем­но­тою здіймав­ся.


Достав з ки­шені срібні оку­ля­ри,


Надів, блис­нув і мовч­ки осміхав­ся.


Йому Брольницький по­дає ци­ду­лу,


Інструкцію ре­ко­му ко­ролівську,


Читає він, по­чав­ши з ар­ти­ку­лу


Про ту спа­сен­но-муд­ру власть попівську,


Що вміє ко­за­ка гнуз­да­ти ма­ца­пу­ру.





XVIII





«Від оних давніх літ, як при­лу­чи­лась


З Лит­вою Русь до польської ко­ро­ни,


Печорська лав­ра сла­вою пок­ри­лась… [85]


Течуть лю­дей до неї міліони,


Щоб там мо­щам под­виж­ницьким мо­ли­тись,


Дарами шти­ти все­чес­не Ус­пеннє,


Святими мо­лит­ва­ми просвіти­тись,


Прийняти від гріхів душі спа­сен­не,


А тіла з тяж­ких не­дугів ісціленнє.





XIX





Вважаючи ж на жизнь бла­го­чес­ти­ву


Печорських іноків, ми прос­ти­ра­ли


З прес­то­лу на­шу ру­ку ми­лос­ти­ву


І їм хліби ду­ховні по­да­ва­ли.


Яко ж і в дальших ча­сах обіцяєм


У нашій ласці братію дер­жа­ти


І на Ус­пеніє, ста­рим зви­чаєм,


Церковні доб­ра щед­ро на­да­ва­ти,


А чес­на братія нас му­сить пос­лу­ха­ти.





ХХ


1 ... 22 23 24 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся Богуславка, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маруся Богуславка, Куліш П."