Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- Титани півночі, - іронічно протягнув Атаван, затримавшись та окинув оком двох владик, що стояли на варті біля дверей. - А хіба ви не відправилися у зворотній шлях? І де ваш командор?

- Рятує одну бідолаху від лап чудовиська, - з їдкою усмішкою, відповів йому один з них. - А ти тут щось втратив, ... хлопчик?

Обличчя Атавана витягнулося, варто було йому краще вдивитися в їх глузливі очі.

- Я хочу побачити Варона негайно! Пропустити! - гаркнув він їм.

- Для початку - у тебе немає права наказувати моїм воїнам, - спокійно промовив Варон, відкриваючи двері. - Що ж, ти побачив мене, але не йди далеко - ми будемо битися з тобою, боягузливий ґвалтівник.

- А! ... Вже поскаржилася! Відчуваю втручання Джинджер! - з пихою посміхнувся Атаван, закипаючи люттю. - Раніше її це якось не дуже хвилювало. Сподіваюся, Варон, вона пестила тебе як слід? А вона випадково не розповіла тобі про ще одну нашу маленьку таємницю? Джин!!! - голосніше покликав її Атаван, здогадуючись, що дівчина ховається всередині. - Радість моя, ти не розповіла Варону, який злочин скоїла ти? Про своїх друзів чужаків? І про те, хто захистив  тебе від кари, виправдовуючи перед намісником?

- Історія про безіменних мене не стосується, мені плювати в чому по-вашому вина моєї жінки, - розтягуючи слова, дратуючи Атавана, промовив Варон. - А так як Джин тепер моя, то вона підпорядкована законам північної цитаделі, а не вашим східним забобонам. Ти приймаєш бій або нам можна попрощатися? Тільки добре подумай, чи варті переламані кістки твоєї роздутої пихи?

- Твої потрощені кістки так! - гаркнув Атаван, стиснувши меча.

- Гаразд, хай буде по-твоєму. Чекаю на площі, дозволю тобі зганьбитися  перед дівчиною наостанок, - пожартував йому навздогін Варон, після чого знову глянувши за двері, піймавши там зляканий погляд Джин. - Він мені звісно не суперник, але після я все ж таки хочу почути від тебе історію про чужинців!

Джин здригнулася, помінявшись в обличчі, немов перед нею майнули примари загиблих. Після чого невпевнено хитнула головою, опустивши очі додолу.

 У колі натовпу, що зібрався подивитися на бійку, оголивши свій могутній торс і озброївшись двома палицями, Варон став голосно викрикувати слова :

- Зустрівши сьогоднішній світанок у небі, кружляючи над цими безкрайніми лісами, я навіть не здогадувався, що в цей день східні землі піднесуть мені несподіваний подарунок - жінку, яка втекла з невмілих рук молодого Атавана. Упевнений, більше дурнів битися зі мною один на один не знайдеться, тому - я викликаю тебе на чоловічий бій, владика Атаван! Драконівській бій зі мною ти тим більше не подужаєш, занадто вже ти незграбний і неповороткий у небі. Я не хочу тебе вбивати, мені не потрібні неприємності зі Сходом, я тільки хочу забрати дівчину. А раз за власним бажанням ти не хочеш її віддавати, доведеться переконувати тебе інакше.

У відповідь на його слова Атаван похмуро взяв свої кийки, краєм ока шукаючи в натовпі обличчя Джин:

- Жінка, яка здатна зрадити один раз, зрадить і другий, не має значення, якого чоловіка, - процідив він крізь зуби, оцінююче оглянувши поглядом свого небезпечного суперника. – Дивись, Варон, як би не довелося потім жалкувати. Джин не просто наложниця, ти не знаєш, на що здатна ця химера з обличчям богині! Вона завжди буде моєю, не залежно від того, хто переможе сьогодні! - і Атаван першим кинувся в бій.

Варон плавно ухиляючись, без особливого зусилля, легко наче граючись, кожен раз наносив Атавану удар за ударом, ніби навмисне демонструючи нікчемність свого суперника, який жодного разу не вдарив його своєю зброєю.

- Скажеш тому, хто тренував тебе, величезне спасибі, бачу, він натаскує смертників, а не воїнів, - посміхнувся Варон , - Потрапив би ти до мене в учні - я б з тебе шкуру десять разів спустив, але зробив би з тебе чоловіка. І якби я зараз надумав надати право Джин зупинити бій - вона б постаріла, дивлячись на те, як один дракон б'є іншого. Ніколи не роби гучних обіцянок, хлопець, якщо не зможеш стримати своє слово. Ти втратив свою іграшку. І по праву сильнішого - я забираю свій трофей! - з цими словами, Варон нагородив Атавана потужним ударом обома палицями по потилиці, від чого син намісника звалився на землю, як підкошений. А Варон неспішно попрямував в сторону застиглої в сум'ятті дівчини.

Джин і правда застигла мармуровою статуєю, сконцентрувавшись на ударах Варона, уявляючи собі, що на місці цього владики по черзі, з'являються її понівечені або замучені до смерті друзі, завдаючи удар за ударом хлопцю, який з такою грайливою жорстокістю розправився з їхніми життями. Тому вона навіть здригнулася, коли Варон торкнувся її, їх поєдинок з Атаваном виявився для неї занадто коротким.

- Нам час вирушати в дорогу, - трохи нахиливши голову, зі спокійною величчю, промовив Варон, своїм пильним поглядом намагаючись зрозуміти, що ж насправді відчуває ця дівчина. - Ти повинна одягнутися тепліше. Я звик переміщатися перетвореним, по повітрю. Не довіряю коням. Полетиш зі мною. Тебе пристебнуть, Норм вже роздобув для тебе хутряний мішок, тому що на тій висоті, як для людини нестерпний холод, можна обморозитися і живим не дістатися. ... Щось не так?

- А? - неуважно подивилась на нього Джин. - Все так. ... Просто не можу розібрати, чий гнів я відчуваю сильніше, твій або його.

В підтвердження її слів, ніби почувши тихий дівочий голос, Атаван, який до того часу лежав посеред площі - підвівся. Його обличчя було перекошене не від болю, а від киплячої люті, яка запалала ще сильніше, після пережитого ним приниження. Зібравши сили, що залишилися, Атаван крикнув у бік дівчини: