Читати книгу - "Тайм-Аут, Емілія Гайне"

Ксенія ніжилась в обіймах Івана. Вони сиділи в залі і дивились якийсь новий фільм. Правда їй було абсолютно неважливо, що там відбувається на екрані. Вона просто насолоджувалась. Раніше вона сама тулилася до нього, намагаючись бути ближче. Він же просто сидів поряд мов статуя. А зараз обіймає, сам. Ніби боїться, що вона кудись дінеться. 

Іван теж не сильно слідкував за сюжетом фільму. Він обіймав свою дружину і, якби це дивно для нього не було, теж насолоджувався. Це було новим для нього, ось так просто, нічого не робивши, насолоджуватися. До вчорашнього дня він вважав, якщо раптово щось випустить з себе, якесь маленьке приємне почуття, за ним виллється і все інше. Схоже десь він переборщив. Йому і раніше подобалося як дружина притулялася до нього такими вечорами. Та обіймаючи її у відповідь ось так, свідомо, а не уві сні, як це було зазвичай, він відчував, що в його душі селиться затишок. Той самий затишок, який він шукав, молотивши грушу в спортзалі. 

Мимоволі Ксенія згадала Світлану. Все ж її поради дієві. Не найкращі, не ведуть до тих цілей, які переслідувала сама порадниця, але ж діють. Та і права вона сьогодні була. Ксенія дійно не знає, чого хоче. Раніше не знала. Тож можно сказати, що допомогла вона їм своїми порадами. Хоча в цьому більше заслуга Івана. Був би він трішечки іншим невідомо до чого вони призвели б. Більше ніяких порад. Більше ніяких перерв. Так, у них є проблеми, але вони їх подолають. Тепер вони будуть говорити. Іван обіцяв. А її Ваня завжди дотримується слова.

Іван про таку лірику не думав. Він роздумував про більш насущне. В нього зірвало дах після їхньої сварки. Та й сьогодні теж він діяв не думавши головою, а чимось іншим. Він взагалі забув про обережність. А це питання завжди було за ним. Дружина відмовилася від таблеток задовго до їхнього весілля, бо просто могла забути прийняти. Тому про це завжди турбувався Іван. А вчора і сьогодні він про це навіть не згадав. Отже вона може завагітніти. Він би хотів, але пам’ятав, що Ксенія не хотіла дітей до двадцяти восьми. А якщо вона вже… вагітна? 

- Ксюш, – звернувся до дружини Іван. Він обіцяв говорити, от і почне. Йому відверто страшно було. Не від самої розмови, від наслідків. Що вона скаже? Яке рішення прийме? Якщо в ній вже хтось живе він би хотів. Це, певно, вперше за стільки років, він не хоче поступатися Ксенії. Чи все ж поступиться? Складно. Складно і страшно..

- Ммм? – мурликнула Ксенія, потершись щокою об плече Івана.

- Я забув про обережність, – випалив чоловік і йому захотілось зажмуритися від того, що зараз буде, бо відчув як напряглося тіло дружини в його руках, та пересилив себе. 

- І? – Ксенія не зовсім розуміла, до чого веде Іван і від цього їй стало не по собі.

- Ти не хотіла до двадцяти восьми дітей, а я не впевнений, що… – здається він забув всі слова. Складно йому говорити дружині більше чотирьох слів за раз в стані спокою. 

Ксенія видихнула, зрозумівши, що намагається сказати чоловік. А ще приємно здивована тим, що він пам’ятає. Пам’ятає те, про що вона вже й думати забула давним-давно. В цьому весь Іван.

- Я багато чого хотіла і не хотіла, Вань, – не стала чекати Ксенія, коли коханий збереться з думками і сильніше притулилася до нього, намагаючись обвити його талію руками, – Але час іде, все змінюється, ми змінюємось. Не бачу сенсу планувати те, що в будь-якому випадку трапиться. Хай буде, як буде. Чи ти не хочеш? 

Замість чіткої відповіді Іван зробив те, що зробив. Це не було продумано. Це було сильніше за нього і він не міг стримати такий свій порив. Завжди міг, але не в цьому випадку. В ньому ніби щось перемкнуло чи відключилося зовсім. Він просто просто потерся лобом об її макушку і зовсім тихо шепнув з полегшенням: «Люблю».

Нічого подібного Ксенія не очікувала. Вона знала свого чоловіка і їм ще дуже далеко до таких вільних проявів. Тому розуміла, що це був неконтрольований спалах почуттів у Івана. Бо так не можливо зробити обдумано. Не з такою ніжністю. Не з такою віддачею. І це було краще тисячі букетів квітів. Краще мільйона компліментів. Напевне, краще за саме життя. Їм, звичайно, ще багато над чим працювати. І кожному окремо, і разом. Але зараз вона вже точно була впевненою, що все в них вийде..

До речі, про компліменти. Ксенія дістала свій телефон, змахнула сповіщення про вхідні повідомлення. Їх було більше десятка і всі від Олега. Зайшла в месенджер через який з ним спілкувалася і, не читаючи його повідомлення, відправила коротке: «Вибач, нам не варто продовжувати знайомство», після чого одразу ж заблокувала його номер. Потім знайшла контакт чоловіка і змінила його ім’я з простого «Іван» на просте «Коханий».

Іван, який весь цей час уважно спостерігав за діями дружини, тільки хмикнув і теж дістав свій телефон. На відміну від Ксенії, він прочитав частину його повідомлень і здивувався його питанням про самопочуття і одужання. Нічого такого він не помітив. Хоча вчора він і слона перед власним носом не побачив би, настільки був осліплений всім, що відбувалося. А сьогодні ніяких слідів хвороби не було точно. Проте, його дружина довго ніколи не хворіла. Ситуація з Олегом його не відпускала, хоч він про це і не говорив. Тепер і не доведеться піднімати цю неприємну тему. Кивнувши своїм думкам Іван потицяв щось в своєму телефоні і повернув його екраном до Ксенії. Тепер контакт його дружини був перейнаменований на таке ж просте «Кохана». 

Іван дивився на реакцію Ксенії і впитував її в себе. Він ніби вперше, а можливо так і було, побачив як засяяло її обличчя і таку широку радісну посмішку, адресовану йому. І його відпустило. Все і одразу відпустило. Так, він теж розумів розумів, що йому ще багато працювати над собою, але заради ось таких моментів в житті, він готовий. Готовий на будь-що. 

Між ними, нарешті, починали панувати спокій і порозуміння. А якщо дуже сильно прислухатися, то можно почути, як відкриваються їхні серця один для одного.

Кінець