Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Спокута 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокута"

1 187
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спокута" автора Ієн Макьюен. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 104
Перейти на сторінку:
інших місцях, між редакційними відписками, посібниками з озеленення й анатомічними атласами, валялися різні листи і листівки: неоплачені рахунки, листи від викладачів і друзів — вітання з першою роботою, які Роббі досі залюбки перечитував, і питання щодо його подальших планів. Останній лист, написаний бурим чорнилом на вайтголльскому поштовому папері, був від Джека Талліса, який дав згоду допомогти коштами для навчання у медичному коледжі. Ще там були анкети, по двадцять сторінок, а також грубезні, надруковані дрібненьким шрифтом, довідники для вступу — з Единбурга і Лондона,— методичні, наполегливі, прозаїчні, вони викликали передчуття нової академічної суворості. Але сьогодні вони пропонували не пригоди і початок нового життя, а вигнання. Роббі бачив цю перспективу: безпросвітна брукована вулиця в далекому місті, обклеєна квітчастими шпалерами кімнатка завбільшки з ящик, старезна жалюгідна шафа; може, махрове покривало, поважні нові друзі — майже всі молодші за Роббі; ванни з формальдегідом, лункі авдиторії — і там ніде немає місця для Сесилії.

З путівників він узяв том про Версаль, позичений з бібліотеки Таллісів. Того дня йому вперше стало ніяково в присутності Сесилії. Ставши навколішки, щоб зняти робоче взуття перед вхідними дверима, він раптом збагнув, що у нього шкарпетки діряві на пальцях і п'ятках, ще й смердять — тому імпульсивно їх стягнув. Яким тоді він почувався ідіотом: шкандибав за нею через увесь хол, до бібліотеки, босоніж. Його єдиною думкою було чимшвидше забратися геть. Він майнув через кухню, і довелося покликати Денні Гардмена до передпокою, щоб забрати черевики і шкарпетки.

Навряд чи Сесилія читала цей трактат з гідравліки Версаля XVIII століття, написаний якимсь данцем, що латиною вихваляв до небес цей витвір рук Ленотра[21]. З допомогою словника Роббі подолав за ранок п'ять сторінок, а потім здався і натомість став роздивлятись ілюстрації. Це не та книга, яка припала б до душі Сесилії або комусь узагалі, але вона передала йому з бібліотеки це видання сама, і десь на шкіряних палітурках залишилися відбитки її пальців. Не стримавшись, він підняв книгу і вдихнув запах. Пил, старий папір, запах мила, яким миють руки, але нічого від неї. Як він докотився до такого — до цієї просунутої стадії ідеалізації об'єкта кохання? Звісно, Фройд щось про це сказав — у «Трьох нарисах про сексуальність». А ще — Кітс, Шекспір і Петрарка, і всі інші, і те саме було в «Романі про троянду». Він провів три роки, сухо вивчаючи симптоми, які здавалися йому не більш ніж літературною фантазією, і тепер, на самоті, як довговолосий придворний у капелюсі з пір'ям приходить на узлісся роздивитися викинутий сувенір, Роббі поклонявся її слідам — не носовичку, а відбиткам пальців! — знемагаючи від презирства своєї дами.

Проте, вставляючи аркуш у друкарську машинку, він не забув про копірку. Він надрукував дату і звертання й негайно почав зі звичайного виправдання за свою «незграбну і недбалу поведінку». Потім зупинився. Чи збирається він узагалі розкрити свої почуття, а якщо так, то наскільки?

«Це слабке вибачення, але я помічаю останнім часом, що геть гублю голову в твоїй присутності. Ну, я ніколи ще не входив до чужого будинку босоніж. Точно перегрівся!»

Яка ж вона жалюгідна — ця легковажність самозахисту. Роббі був схожий на хворого з відкритою формою туберкульозу, який удає застуду. Він двічі клацнув важелем переносу рядків і почав друкувати наново: «Це не виправдання, я знаю, але останнім часом у мене, здається, страшенно паморочиться голова, коли ти поряд. Хіба раніше я входив босим до будинку? І хіба я бодай колись трощив старовинні вази?» Він уперся руками в клавіші, відчувши бажання знову надрукувати її ім'я. «Сі, не думаю, що винна в цьому спека!» Тепер блазнювання перейшло у мелодраму або у нарікання. Риторичні питання незграбні, а знак оклику вживається тим, хто змушений кричати, щоб його ясніше зрозуміли. Роббі знаходив виправдання такій пунктуації тільки в листах від матері, де низка з п'яти знаків оклику позначала хороший анекдот. Він повернув барабан, викреслив написане й почав набирати знову. «Сесиліє, не думаю, що варто звинувачувати спеку». Тепер від гумору й сліду не стало, натомість прокрався натяк на жалість. Треба повернути знак оклику. Збільшення обсягу — не єдина його роль.

Він ще зо чверть години Роббі вовтузився зі своєю чернеткою, потім вставив чистий аркуш і почав друкувати біловик. Прочитав найважливіші рядки: «Ти гадаєш, що я збожеволів: розгулюю будинком босоніж, розбиваю старовинну вазу. Щиро кажучи, я відчуваю, як у мене паморочиться в голові, і я дурію в твоїй присутності, Сі, і не думаю, що винна в цьому спека! Чи простиш ти мені? Роббі». Потім, кілька хвилин поміркувавши й відкинувшись на спинку стільця, він збагнув, що весь цей час «Анатомія» розкрита на одній і тій самій сторінці, прожогом нахилився вперед і застукав на машинці, не зовсім усвідомлюючи, що робить: «У снах своїх і мріях я цілую твою піхву, твою солодку мокру піхву. Подумки кохаюся з тобою весь день».

Ну от — усе зруйнував. Зіпсував листа. Він витягнув аркуш з машинки, відклав його і написав листа від руки, упевнений, що особистий контакт гарантує довіру. Подивившись на годинника, згадав, що перш ніж іти, слід почистити черевики. Він устав з-за столу, намагаючись не стукнутися головою об крокви.

Його ніколи не обходив власний соціальний статус — на думку багатьох, це було не дуже доречно. Одного разу на обіді в Кембриджі, коли за столом раптом запала тиша, хтось — хто не любив Роббі — голосно запитав його про батьків. Роббі пильно подивився тій людині в очі й чемно відповів, що батько давно їх покинув, а мати — прибиральниця й подеколи підробляє ясновидицею. Його тон був сповнений спокійної толерантності щодо невігластва співрозмовника. Роббі докладно роз'яснив обставини свого життя, а потім поцікавився, хто батьки співбесідника. Дехто казав, що така поведінка мотивувалася невинністю чи необізнаністю зі світом, що захищало Роббі від зла, і він був наче юродивий, здатний неушкодженим пройти через вітальню, ніби по розпеченому жару. Щоправда, як відомо Сесилії, усе значно простіше. Він провів своє дитинство, вільно гасаючи між бунгало і будинком. Його покровителем був Джек Талліс, найкращими друзями — Леон і Сесилія, принаймні до гімназії. В університеті, де Роббі виявив, що він розумніший за багатьох інших, його дух остаточно звільнився. Навіть нахабства не треба було виставляти.

Ґрейс Тернер була щаслива прати йому одягу — а як ще, окрім приготування гарячих страв, виявити материнську любов, коли єдиній дитині двадцять

1 ... 22 23 24 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута"