Читати книгу - "Метафізика"

І те саме твердження вірно щодо виразу «не бути людиною», [1007а] [1] адже «бути людиною» і «не бути людиною» означають різне, так само як «бути білим» і «бути людиною» означають різне; тільки тут відмінність є значно більшою, тож тим більше вони означають різне. Якщо ж [5] скажуть, що «біле» означає те саме, що й «людина», ми знову скажемо те, що було сказано раніше[55], а саме: тоді все буде одним, а не тільки те, що протистоїть одне одному. Якщо ж це неможливо, то випливає те, що вже було сказано, якщо наш опонент відповідатиме на запитання.

Проте якщо він, коли його просто запитують, додає заперечення, то це не є відповіддю [10] на питання. Справді, ніщо не перешкоджає тому, що одне й те саме було і людиною, і білим, і ще безліччю інших речей, але, коли запитують, правильно чи неправильно казати, що це людина, відповідь повинна мати одне значення, і не потрібно додавати, що воно є також білим і великим. Адже неможливо перелічити безконечну кількість наявних випадкових властивостей; то нехай він або перелічує всі, або не називає жодної. І подібним чином, навіть якщо та сама річ безліч разів є людиною і не-людиною, все ж таки, відповідаючи на питання, чи це людина, не слід додавати, що водночас це також не-людина, якщо тільки не запитується про всі інші випадкові властивості, наявні чи ненаявні. Якщо ж [20] опонент чинить так, то він руйнує умови обговорення предмета.

Узагалі ті, хто так говорять, відкидають сутність і чимбутність. Адже їм доводиться з необхідністю стверджувати, що все є випадковими властивостями і що ніякого «бути власне людиною» чи «бути твариною» немає. Справді, якщо є щось таке як-от «бути власне людиною», то це не може означати «бути не-людиною» або «не бути людиною» [25] (і те, і друге є запереченням цього [твердження]), адже це визначення означає щось одне, а це одне є сутністю чогось. Вираз же «означати сутність» має смисл «не бути чимось іншим». Якщо ж для сутності «бути власне людиною» означатиме або «бути власне не-людиною», або «не бути власне людиною», то «бути власне людиною» означатиме щось інше. Тож прихильникам такого погляду необхідно доведеться казати, [30] що не може бути такого визначення сутності, а натомість усе є випадковим. Адже цим відрізняються сутність і випадкове. Так, біле є для людини випадковою властивістю, тому що людина є білою, але не білістю як такою. Якщо ж всі твердження стосуються випадкового, то не буде нічого першого, чому все приписується, позаяк випадкове означає щось, що приписується субстрату. [1007b] [1] І тоді доводиться іти в безконечність. Але це неможливо, адже не більше двох випадкових властивостей можуть пов’язуватися між собою. Випадкова властивість не може бути випадковою властивістю випадкової властивості, окрім як у тому випадку, коли обидві поєднуються з одним і тим самим предметом, як-от, наприклад, «біле є освічене» та «освічене є біле», [5] коли це означає, що і те, і друге властиві людині. Натомість твердження: «Сократ є освіченим», — не означає, і те, і друге — побіжні властивості, що поєднуються з чимось іншим.

Отже, оскільки про побіжні властивості говориться то в першому сенсі, то в останньому, то в такому випадку, коли говориться, що біле властиве Сократу, властивості не можуть приписуватися одна одній, формуючи безконечну висхідну послідовність, так що, наприклад, білому Сократу притаманна якась інша випадкова властивість; адже з усього цього не вийде щось єдине. Звичайно, з «білим» також не може поєднуватися якась побіжна властивість, як-от «освічене», бо «освічене» може бути властивим «білому» анітрохи не більше, ніж «біле» може бути властивим «освіченому». Водночас ми визначили, що побіжні властивості поєднуються або так, або як-от освічене до Сократа; і в цьому останньому випадку [15] побіжна властивість не поєднується з побіжною властивістю, а тому не про все говориться як про побіжні властивості. А тому має бути щось, що означає сутність. Якщо ж так, то, отже, доведено, що неможливо воднораз приписувати одному предмету властивості, що суперечать одна одній.

Далі, якби всі твердження, що суперечать одне одному, воднораз були істинними стосовно одного й того самого, то очевидно, що [20] все було б одним. Справді, одне й те саме буде і трієрою, і стіною, і людиною, позаяк будь-що можна стверджувати й заперечувати, як з необхідністю мають вважати прихильники вчення Протагора. Бо якщо комусь здається, що людина не є трієрою, то певно, що вона — не трієра. Але вона також є трієрою, якщо [25] заперечення є істинним. Таким чином ми приходимо до вчення Анаксагора: всі речі змішані разом, — так що немає нічого істинного. Отже, вони, схоже, говорять про щось невизначене і, гадаючи, що вони говорять про суще, насправді говорять про не-суще, адже те, що існує потенційно, а не в дійсності, є невизначеним. Але їм доводиться висловлювати щодо [30] будь-якої речі або ствердження, або заперечення. Адже безглуздо, якщо для кожної речі буде можливим її заперечення, а заперечення чогось іншого, що їй не властиве, неможливе. Наприклад, якщо істинно сказати про людину, що вона не є людиною, то вочевидь також правильно сказати, що вона або є трієрою, або не є трієрою. Отже, якщо може висловлюватися ствердження, то необхідно також, щоб можна було висловлювати заперечення. [35] Якщо ж ствердження неможливе, то заперечення принаймні буде можливим більшою мірою, ніж заперечення самої речі. [1008а] [1] Тож якщо навіть це ствердження можливе, то можливе також заперечення того, що людина є трієрою, якщо ж можливе це заперечення, то можливе й ствердження.

Такі наслідки випливають у тих, хто вважає, що не є необхідним стверджувати або заперечувати. Справді, якщо істинно, що щось є людиною і [5] не є людиною, то очевидно, що воно так само не є ні людиною, ні не-людиною (адже для двох стверджень можливі два заперечення). Якщо ж ствердження є одним твердженням, що складається із двох, то й протилежне йому заперечення буде одним.

Далі, або те, що вони стверджують, стосується всіх випадків — тобто щось є білим і не-білим, сущим і не-сущим і так само відносно всіх стверджень і [10] заперечень, — або не всіх, а натомість деяких стосується, деяких — ні. І якщо це вірно не у всіх випадках, то ці випадки були б визнані, якщо ж це вірно у всіх випадках, то знову ж таки або у всіх випадках, коли